Мандруємо Харківською областю: музей «Багричівська садиба» на Дергачівщині
Одна з моїх поки що нездійснених мрій – створити Краєзнавчий міський музей. Отже, я приємно був здивований, коли познайомився з «Багричівською садибою». Зовсім недавно я нічого про неї не знав, як, мабуть, і більшість жителів Дергачів. Так-от, «Багричівська садиба» має статус краєзнавчого музею від Департаменту культури і туризму Харківської облдержадміністрації ще з 2013 року.
У 2013 році «Багричівська садиба» ввійшла в 100 кращих садиб сільського зеленого туризму України. У 2017 році була відзначена за кращу експозицію на Агропромисловій виставці України «Агро-17». Власник садиби, Олег Яровий, був визнаний майстром декоративно-ужиткового мистецтва та отримав багато дипломів і почесних грамот від обласних та всеукраїнських організацій.
Олег Яровий, майстер декоративно-ужиткового мистецтва власник "Багричівської садиби".
Був час, коли до «Багричівської садиби» приїздили автобусом туристи з різних областей України (до пошесті Covid-19)… Ось так, не знаємо ми героїв у власному домі!
Читайте також: Андріївка, колишні Андрієві Лози: розповідаємо легенди та факти
Як спало на думку Олегу Яровому, майстру у п’ятому поколінні, відродити родинне ремесло, не може сказати навіть він. Мабуть, коли бережно перекладав у хаті старинні речі, що дісталися йому в спадок від пращурів: швейну машинку «Singer» і колодки для шапок, та дивлячись на стару хату з верби, що міцно стояла, незважаючи на свій вік. Можливо, унікальна історія цієї хати дала поштовх до виникнення музею «Багричівська садиба».
Колодки для шапок Івана Клочка, ХIХ століття.
Наприкінці ХІХ століття на перетині Золочівського шляху і Лугової вулиці, біля самої річки і заливних лук, жив пан (не поміщик), але дворянин за походженням Володимир Григорович Журавльов. Саме в нього орендував, а потім купив частину житла селянин Іван Ілліч Клочко (1882–1950), прапрадід Олега Ярового. Через судовий процес між ними в Харківському окружному суді в 1906–1912 рр., можна сказати, задокументоване походження «Багричівської садиби». Дворянин позивав за недоплату оренди, але за рішенням суду сам вимушений був доплатити селянину Клочку. За переказами, хаті тоді було років десять. Отже, побудована вона була десь у 1895 році.
Читайте також: Легенди Харківщини: що розповідають про Крейдяну гору на Балаклійщині
Хата – унікальна гідротехнічна споруда, яка забезпечувала гідрозахист оселі від річкової води в період весняних повеней. Вона збудована без фундаменту на високій земляній подушці (чимсь оброблена, бо така міцна, що не бере лом), рублена з мореної верби (мінералізація солями металів на глибині у воді протягом десятків років), мазана глиною, з металевим дахом, з високою стелею, дверима і вікнами. Хоча під час повені господарі хати сідали в човен прямо з вікна, води в хаті ніколи не було. Можливо, саме через добротну хату сусіди вважали Івана Клочка багатим і прозвали його «Багричем». Також «багричами» слов’яни називали дотепних чоловіків.
Насправді Іван Клочко був шевцем – шив шапки, піджаки (залишилися колодки для різних форм шапок). Його дружина – Олександра Іванівна Клочко (1883–1973) була знахаркою, лікувала людей лікарськими травами, які привозив конем із лісу її чоловік. Розташування на перетині доріг, якими селяни їздили до церкви й базару, було зручним для торгівлі та виконання замовлень на приготування ліків. Планувалося відкрити магазин, для чого був зроблений прямий вихід із хати на вулицю. Але революція завадила цим планам. Двері закрили шифоньєром, а кімната була переобладнана в таємну, де Іван Клочко продовжував шити шапки.
Ремесло швачки успадкувала дочка Клочків, прабабуся Олега Ярового, – Ганна Іванівна (1907–1993), яка під час війни, завдяки ремеслу швачки, вижила і врятувала своїх дочок – Ольгу (1931) та Людмилу (1933). Їх батько Олешко Матвій Федорович (секретар Дергачівської сільради в 1929 р.) пропав безвісти на війні. Друга дочка Клочків, Варвара Іванівна (1911), вийшла заміж за майстра-чоботаря Івана Олександровича Доброскока, який шив взуття і різні шкіряні вироби. Малий Олег бачив цього майстра.
Мати Олега Ярового – це дочка Ольги Матвіївни Олешко, Алла Петрівна Олешко-Ярова (1953). Ні бабуся Ольга, ні мама Алла не займалися родинними ремеслами, хоча швейні машинки та інструменти старанно зберігали.
Швейна машинка "Singer", за якою працював Іван Ілліч Клочко і тепер працює Олег Яровий.
А в п’ятому покоління виявився швецький талант в Олега Ярового (1974), який не тільки успадкував ремесло, але і розвинув його. Став майстром шкіряних виробів (навіть із кожі крокодилів і пітонів) і реставратором археологічних знахідок різних культур.
Колекція монет. Залишки шийної гривні Київської Русі.
Він зібрав колекції палеоліту, черняхівської культури та скіфів. У Олега багато рідкісних експонатів, які заслуговують місця на стелажах музеїв. Їм тісно в невеличкій кімнаті, де працював його дід. Тут є стара Біблія (1900 рік), яку використовувала його прапрабабуся, старовинні ікони та багато цікавих речей, які вже зробив сам Олег.
Релігійний куточок. Прапрабабусина біблія, 1900 рік.
Після візиту до «Багричівської садиби» виникають різні почуття. Це гордість за свій рідний край, де не «вмирають» народні ремесла. З іншого боку, це тривога за долю подібних хат-музеїв, яким важко вижити без державної (або громадської) підтримки в наш ринковий час. Мені прикро, що обласні та всеукраїнські установи іноді відзначають краєзнавчі досягнення окремих дергачівців, а в самій Дергачівській громаді немає Програми розвитку культурного надбання та краєзнавства. Головним пунктом такої програми має бути проект створення Дергачівського краєзнавчого музею з прописанням засобів і термінів. У контексті програми мають бути і заходи з підтримки таких приватних музеїв, як «Багричівська садиба».
Сергій Лисенко, фото автора
