Нові колаборанти на службі в нових нацистів, або Вічна доля зрадників
Фашистські порядки
З перших днів окупації України в 1941 році нацистами були організовані органи місцевої влади. На підставі розпорядження Гітлера «Про цивільне управління в окупованих східних областях» було сформовано рейхскомісаріат «Україна», до якого ввійшла територія України, а також частина білоруських областей (рейхскомісар Еріх Кох). Рейхскомісаріати складалися з генеральних округів, областей, округів, районів, повітів, волостей. У містах створювалися управи, в сільських районах – комендатури.
Усі колишні радянські органи були розпущені, громадські організації – заборонені. Вся повнота влади у районах (волостях) належала військовим комендантам. У волостях призначалися старшини (бургомістри), у селах та селищах – старости. Кожен староста мав у своєму підпорядкуванні заступника, писаря, кількох поліцейських. Староста був повністю господарем життя в сільській громаді, без його розпорядження виїзд з населеного пункту заборонявся, він же розподіляв людей на роботи і на виконання доручень окупаційної влади, відповідав за благонадійність населення, готував списки громадян для вивезення до Німеччини, виявляв співчуваючих партизанам, відповідав за реквізицію товарів та речей на вимогу окупантів, був зобов’язаний доносити про кожну сторонню людину, яка з’явилася в селі тощо. Старости отримували доволі високу грошову винагороду, а сільські поліцейські – ще й продовольчий пайок (близько 1 пуда хліба на місяць).
Зазвичай старостами фашисти ставили своїх людей: куркулів, дезертирів з Червоної армії, осіб із кримінально-бандитського середовища або зрадників з числа колишніх радянських працівників (голів колгоспів, рад, колишніх членів більшовицької партії).
Фашистами були відтворені волості. Кожною керував волосний старшина, якому підпорядковувалися писар, начальник поліції, суддя. Усі вони призначалися з колишніх радянських громадян, які добре знали свій район. До співпраці прагнули залучити колишніх керівників місцевої влади, вчителів, інженерів, агрономів.
Волості об’єднувалися у повіти. На чолі повіту стояв бургомістр, якому підпорядковувалася повітова поліція. Також бургомістри були у містах, де підпорядковувалися німецьким військовим комендантам.
Порядок у районах забезпечувала допоміжна поліція. Виконуючи директиву Гіммлера, в Україні було видано указ про організацію «шуцманшафту». Замість нелояльних до нацистського режиму націоналістів до складу місцевої поліції почали набирати колабораціоністів із числа радянських службовців та військовополонених.
Зрадники Харківщини. ХХ сторіччя
Наприклад, голова райвиконкому І. Ткачов, залишений командувати Дворічанським партизанським загоном, в якому налічувалося 60 осіб, пішов працювати на фашистів секретарем районного земельного управління, кинувши партизан напризволяще. Загін було знищено через зраду радянського чиновника.
Командир Ізюмського партизанського загону № 1 комуніст Леонід Тесленко перейшов на службу ворога після хвалебного повідомлення Геббельса про взяття Москви. Він не лише добровільно здався ворогам улітку 1942 року, а й видав їм склад партизанської групи, яка діяла в лісі біля села Червоний Оскіл, внаслідок чого більшість групи загинула. Коли повідомлення про взяття Москви не підтвердилося, дороги назад у Тесленка не було, він продовжував свою службу ворогам. Так він здав ще два партизанські загони, видав фашистам імена багатьох підпільників.
Узимку 1943-го фашисти втекли з Харківщини, і Тесленко записався добровольцем до лав Червоної армії. Після війни, повернувшись на Харківщину, змінив місце проживання, перебрався до іншого району. Так і жив собі спокійно цілих десять років, доки до села не приїхав працювати колишній партизанський розвідник Юхим Лернер. Тесленко вирішив позбутися свідка його зради. Він підстеріг Лернера на підході до його будинку і вбив двома пострілами в спину. Але невдовзі доля його не оминула – Тесленко був засуджений до найвищої міри покарання – розстрілу. Двічі зрадник подавав прохання про помилування, двічі отримав відмову. Нарешті на початку 1958 року вирок було виконано.
Колишній сержант Червоної армії, командир поліцейського батальйону «Генеральний округ Харків» Олександр Посєвін службу в німців розпочав у табірній поліції, потім був зарахований на посаду командира роти до складу харківського батальйону, що формувався. Поліцейські проводили облави на ринках міста Харків, конвоювали заарештованих і виконували вироки. Основним місцем роботи Посєвіна був міський парк Сокольники – місце масових розстрілів.
1946 року Посєвін з’явився в одному з колгоспів Дрогобицької області під виглядом сержанта Червоної армії, що демобілізувався, разом з дружиною і сином. Працював добре і в 1951 році був прийнятий до партії, став депутатом сільської ради. І водночас військкомат ретельно почав перевіряти документи ветерана. З’ясувалося, що жодних документів та записів за 1942–1943 роки на сержанта Посєвіна виявлено в архівах не було. Тоді вся правда і з’ясувалася. Після закінчення слідства Посєвін був засуджений до найвищої міри покарання, яке його товариші по «службі», колишні карателі і зрадники, дістали ще в 1943 році.
Червоноармієць Олексій Майборода навесні 1942 року, потрапивши в оточення, кинув на полі бою зброю, переодягнувся в цивільний одяг та потрапив у полон до німців. Був звільнений з табору, приїхав в окуповане село Нікополь Барвінківського району, де жила його сім’я. Вступив добровільно на службу до Нікопольської волосної поліції на посаду поліцейського. Але і його спіткала доля зрадника – через 30 років, 5 вересня 1977 року, він був заарештований та засуджений за ст. 56 ч. 1 – «Зрада Батьківщині» КК УРСР до позбавлення волі на 15 років із конфіскацією майна.
Начальника поліції Богодухівського району Харківської області Скляра вдалося через роки відшукати на Алтаї, щоб притягнути до відповідальності. Він на той час змінив прізвище, відростив величезну бороду. З нього навіть портрет писав один відомий художник, який захопився його колоритною справжньою сибірською зовнішністю.
Михайло Буланов, 1917 року народження, колишній військовослужбовець Червоної армії, під час Другої світової був водієм «душогубки» спеціальної команди СД. Він добровільно перейшов на бік ворога, вступив до німців на службу шофером Харківського відділення гестапо, брав особисту участь у винищенні та розстрілах мирних радянських громадян. Був повішений у Харкові за вироком суду.
Зрадники Харківщини. ХХІ сторіччя
Зараз, під час нашестя нових нацистів, до них на допомогу приходять і нові зрадники, зокрема з владних структур та правоохоронних органів.
Державне бюро розслідувань загалом з початку повномасштабної війни Росії проти України зареєструвало 200 кримінальних проваджень за державну зраду та колабораціонізм.
Зокрема, на Харківщині відомі такі випадки.
Поки прості жителі Ізюмського району чинять опір та «пригощають» окупантів отруєними пиріжками, вже декілька колишніх посадових осіб підозрюються в державній зраді. Зокрема, йде досудове розслідування з приводу державної зради колишнього міського голови міста Ізюм, двох чинних депутатів Ізюмської міської ради та експрацівника поліції. Всі вони перейшли на бік росії та почали допомагати окупаційним військам – зокрема «зливали» інформацію про розташування військ ЗСУ, про місцевих активістів, підприємців, учасників тероборони та членів їх сімей. Зрадники тиражували фейки про нібито здавання українською владою Києва та Харкова, закликали місцевих жителів співпрацювати з окупаційними військами. Деякі з них уже затримані.
Також співпрацювати з окупантами почав мер Куп’янська Геннадій Мацегора. За даними прокуратури, 27 лютого Мацегора запропонував командуванню збройних сил росії надати підтримку та матеріальне забезпечення. Мер забезпечив загарбників транспортом, житлом, паливом та їжею.
Зараз його підозрюють у посяганні на територіальну цілісність України (ч. 2 ст. 110 Кримінального кодексу України) та державній зраді (ч. 1 ст. 111).
Депутат Солоницівської селищної ради від ОПЗЖ Андрій Лазуренко вів агітацію за рф та роздавав вказівки членам молодіжного крила щодо підготовки до насильницьких дій для захоплення влади в Харкові та області.
Мер Південного Олександр Брюханов підозрюється в державній зраді (ч. 1 ст. 111) – блокував видачу вогнепальної зброї бійцям територіальної оборони.
Мер Балаклії Іван Стовбовий, який пішов на співпрацю з російськими окупантами, за інформацією голови Харківської ОВА Олега Синєгубова, виїхав з України до росії. Синєгубов уточнив, що стосовно Стовбового вже зареєстровано кримінальне провадження, і висловив упевненість, що правоохоронці повідомлять йому про підозру в державній зраді.
Також є інформація, що на співпрацю з окупантами пішли старости деяких населених пунктів Харківщини. Але історія свідчить, що зрадників обов’язково спіткає покарання.
Використані джерела
С. В. Кулик "Особенности оккупационного режима и отношение гитлеровцев к советским гражданам"
С. Киш "25 лет назад был расстрелян последний харьковский полицай"
15.12.43 –Харьковский процесс
Убегая от правосудия: как складывалась жизнь карателей после войны