Знищена краса. Половецькі статуї на горі Крем’янець в Ізюмі

09.10.2022 18:00 Хронограф

Дев’ять старовинних кам’яних ідолів з високого пагорба Харківщини роками дивились, як звивається, плескаючи, попід горою Сіверський Донець, як поспішають у своїх справах автівки, як пробігають повз купки дітлахів та як з повагою підходять до них екскурсанти, адже вони – туристична родзинка міста, кам’яне втілення давньої історії. Після звільнення Ізюма з’ясувалося, що одна з дев’яти статуй не пережила російської окупації: від неї залишилася лише купка уламків.

Не тільки половці

Перші грубо вирізьблені з каменю антропоморфні стели з’явилися ще в епоху неоліту. Пізніше цей звичай простежувався у скіфів. Після них традиція виготовляти статуї зникла майже на ціле тисячоріччя. Знову вона відродилася у XII столітті вже в половців.

Скіфські або неолітичні статуї доволі легко розрізнити на вигляд від половецьких.  На них немає такого розмаїття одягу та прикрас, вони менші за розмірами. Це були практично винятково статуї чоловіків, часто з довгими вусами, що відвисли, і насупленими важкими бровами. Їх обличчя та тулуби були плоскими, часто це були просто кам’яні стовпи, з вирізаними на них обличчями та руками.

Зовсім не баби

Кам’яні половецькі баби на горі Кременець датовані IX–XIII століттям. Половці, які їх створили, використовували баб як ідолів для шанування своїх предків. Більшість з них зображує не жінок, а чоловіків.  

Одним з  атрибутів чоловічого зображення були довгі вуса. На багатьох статуях зображені коси, одна чи дві. І це була саме чоловіча ознака. Часто чоловічі постаті мають яскраво виражений воєнізований характер. За ними ми можемо вивчати не лише їхнє походження, а й одяг, озброєння. Стародавні митці дуже чітко  прописували портупею, куди підвішували зброю: меч, кинджал, зображували захисні бляшки.

Половецьки баби на горі Крем'янець

У жіночих статуй кіс немає, але є головні убори різної форми. Жіночі зображення мають яскраво виражені дітородні органи. Це обов’язково відкриті груди. На одній статуї, знайденій у Луганській області, навіть вирізане немовля. Це також пов’язано з культом предків, культом матері. А ще жіночі скульптури символізували непереможність і безсмертя воїнів. Покровителі в образі жінки давали їм силу, вигодовували та оберігали їх.

Більш ранні баби – «стоячі», пізні – «сидячі». Існує одна характерна деталь: на животі в них рельєфно зображено глечик, який вони підтримують руками.  

До наших днів половецьких баб збереглося понад дві тисячі, розміщених переважно у степній частині Європи. Статуї  ставили в спеціально споруджених для них святилищах, зазвичай на вершинах високих курганів або пагорбів. У центрі святилищ, які іноді обгороджувалися камінням, ставили одну і більше чоловічих або жіночих статуй, повернутих обличчям на схід.

Є кілька версій походження слова «баба». В іранській мові є слово «палван», тобто «богатир», «витязь». Слов’яни часів Київської Русі передавали це слово як «болван» (без нинішнього негативного значення). Наприклад, у «Слові про Ігорів похід» згадується «Тмутараканський болван».
У тюркських народів, до яких належали й половці, існувало слово «балбал». Учені перекладають це як «камінь із написом», а дехто тлумачить як «ідол». Від цього слова могло виникнути наше «баба». 

Є й інше пояснення. Слово «бабá» у тюркських народів означає «дід», «предок». Це слово у народів Сходу і сьогодні побутує в їхніх мовах з тим же значенням. 

Історик і краєзнавець Дмитро Яворницький писав, що в народі ці статуї довгий час називали «маріїними каменями», або «мамаями». 

Кумани, кипчаки, половці...

Як повідомляють історичні джерела, приблизно в 744 році кипчаки осіли в степу Казахстану, в долині річки Іртиш, між двома великими торгово-політичними центрами – Волзькою Булгарією та Баласа-гуном. Їх сусідами стає інше плем’я тюркського походження – кімаки, відомі також під назвою «куни», або «кумани». Літописи Київської Русі називають їх половцями.