«Хочу, щоб мої діти мною пишалися»: українська захисниця про службу
Руслана з позивним «Мрія» військовослужбовиця батальйону «Дике поле», що входить до складу Першої окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна. Жінка розповіла про те, чому вирішила йти на війну, та про військові будні.
Про це «Слобідський край» повідомляє з посиланням на Першу окрему бригаду спеціального призначення ім. Івана Богуна.
З перших днів війни Руслана допомагала армії – вона керівник благодійного фонду. За кілька місяців війни їм удалося привезти в Україну близько 65 швидких реанімобілів.
«Завдяки міжнародному французькому фонду ми поставили на фронт реанімобілі. Крім того, я керівник жіночої громадської організації, жінки нашої організації допомогли перевезти ці реанімобілі з-за кордону, бо чоловіки не могли виїжджати. У червні ми зрозуміли, що допомагати благодійно нам буде складно, тому що не було розуміння з державними донорами й ми почали шукати інші виходи. І цим виходом було піти в армію», – говорить Руслана.
Вона розповідає, що довго вирішувала, до якого саме формування піти воювати.
«Жінки зіткнулися з проблемою мобілізації, але хто захотів – пішов. Я довго шукала куди податися, це було складно, та потім я зустріла нашого командира. Він поставив мені просте запитання: ти готова вмерти? Я відповіла «так». І ось я тут», – каже «Мрія».
Зараз батальйон перебуває під Кремінною, це одна з найбільш «гарячих» ділянок фронту. Триматися військовим допомагає віра у перемогу, ділиться Руслана. Вдома її чекають двоє дітей 15 та 19 років. Каже, її рішенню піти захищати Батьківщину вони не здивувалися.
«Мої діти мене повністю підтримують. Вони сказали: мамо, ми завжди знали, що ти така. Вони не захотіли виїхати з України, сказали, що готові вчитись та працювати тут», – ділиться військова.
На війні бійцям іноді доводиться стикатися з незручностями у побуті та відмовлятися від звичних раніше умов життя. Проте й такі проблеми військові навчилися вирішувати.
«До війни я мала свою клінінгову компанію, і зараз мої діти мене питають: мамо, як ти там живеш? Але коли ти потрапляєш на війну – зовсім міняється світогляд, світогляд побуту, потреб, покращених умов життя. Тут ти сприймаєш усе зовсім інакше. Для того, хто хоче жити в чистоті та порядку, доглядати за собою – немає ніяких перешкод. Ми живемо групами, ми створюємо собі побутові умови. Якщо треба, то ми допомагаємо іншим», – розповідає жінка.
Руслана вважає, що не важливо, якої статі військовий – головне, гарно справлятися зі своїми обов’язками.
«Коли зі зброї вилітає куля, неважливо хто її випускає – чоловік чи жінка. Єдине – не кожен, напевно, зможе вистрілити. І ми розуміємо, що хтось може воювати, а хтось може забезпечувати воїна для того, щоб він воював», – зазначає «Мрія».
Російські ЗМІ називають підрозділ Руслани найбільш вмотивованим та жахають своїх глядачів вигадками про українських військових.
«Якщо вони вважають, що таким чином зможуть нас дестабілізувати або показати нас у поганому світлі – вони помиляються. Така думка російських ЗМІ говорить про їхню нестабільну політику. А це нам тільки на руку. Нехай бояться», – ділиться жінка.
Та найбільша мрія у «Мрії» – аби діти жили в незалежній Україні.
«Я хочу, щоб Україна стала незалежною, і повернутись додому, й щоб мої діти мною пишалися. Я вірю, що, коли закінчиться війна, мої діти та діти інших військовослужбовців відбудують Україну. І вони будуть пам’ятати, що їхні батьки відвоювали незалежність, і зроблять усе для того, щоб Україну цінував, знав та шанував увесь світ», – каже військова.
Раніше ми писали про Залізну бригаду танкістів, які від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну виконують бойові задачі на найгарячіших напрямках.
А також, як боєць 120-го окремого батальйону окремої 113-ї окремої бригади територіальної оборони Сергій «Чен» розповів, як боронить Батьківщину.
Також ми писали, як бійці бригади «Спартан» розповіли та показали, як проходить інтенсивний вишкіл.