Історія офіцера-новатора, який удосконалює службу у війську

Історія військовослужбовця медіа «Слобідський край» розповіли у пресслужбі 3-ї окремої танкової Залізної бригади. 

Перед тим, як попрощатися з цивільним життям, чоловік подбав про те, щоб його родина була в безпеці.

– Дружину і дітей я доправив у Фінляндію, а сам повернувся до Львова та без зайвих сумнівів вирушив у військкомат. Тим паче, що я офіцер. Первинне офіцерське звання отримав після навчання на військовій кафедрі Львівської політехніки, – розповідає Сергій.

Утім потрапити до війська з першого разу не вдалося. Пройшов медкомісію, але сказали, щоб Сергій повертався додому і чекав. Та просто очікувати він не міг, тому почав займатися волонтерством. Свого часу чоловік заснував кілька компаній: одну з продажу побутової хімії, а дві – у сфері ІТ, зокрема з розробки сайтів та застосунків для комп’ютерів і смартфонів. Сергій вирішив, що потенціал власного бізнесу потрібно задіяти для допомоги армії.

– Ми з друзями відправляли на фронт нашим хлопцям усе необхідне. Волонтерити дуже допомагали широкі зв’язки з іншими підприємцями, що сформувалися до війни, – говорить чоловік.

Проте активне волонтерство закінчилося після дзвінка з військкомату. Вже за кілька днів Сергій був у навчальному центрі, де пройшов стрімку допідготовку, а згодом отримав призначення на посаду командира танкового взводу в бойовому з’єднанні. Так почалася служба молодшого лейтенанта у 3-й окремій танковій Залізній бригаді, що визволяла Харківщину восени 2022 року.

– У бригаді зустріли мене привітно, познайомився з командуванням, підлеглими, і почалася бойова служба. В курс справ увійшов швидко, але з першого дня було таке відчуття, що чогось не вистачає. Щось муляло, – згадує військовий.

Згодом зрозумів, що його не влаштовують застарілі підходи до підготовки особового складу, особливо щодо роботи на техніці, її бойового застосування та ремонту. Сергій одразу вирішив – потрібно осучаснити цей процес на основі існуючих технологій, які доступні зараз майже кожному солдату. Поділився ідеєю з командуванням та отримав добро на реалізацію. 

– Так цивільний досвід став у пригоді на війні. Друзі й колишні колеги в тилу допомогли нам створити застосунок-посібник з експлуатації, ремонту та бойового застосування танка, що стоїть на озброєнні нашої частини. У цій електронній «інструкції» зібрана та структурована вся можлива інформація про бойову машину з відеоінструкціями, – розповідає чоловік.

Зараз цю «методичку» успішно використовують у бойовій діяльності підрозділи з’єднання. Згодом Сергія призначили командиром танкової роти.

Наразі він за допомогою друзів-фахівців реалізує ще одну ідею з розробки своєрідних радарів-сканерів, що встановлюються на техніці для виявлення та попередження екіпажу бойової машини про наближення ворожого дрона.

– У нашій армії, попри великий обсяг позитивних змін, ще багато потрібно вдосконалювати, впроваджувати нового, щоб перетворити її на дійсно сучасне високооснащене військо. Тому я в міру своїх сил, можливостей і досвіду намагаюся зробити невеличкий внесок у цей процес змін, – пояснює чоловік.

Мотивують Сергія бажання перемоги та сім’я: дружина і дві доньки, які ще минулого року повернулися до Львова та чекають на повернення додому свого захисника.

Раніше ми писали про бійця з позивним «Халк», який був менеджером приватної фірми та успішно керував людьми у столичному офісі. Однак, щойно почалася повномасштабна війна, чоловік узяв до рук зброю.

А також про Вадима з позивним «Барсик», який до повномасштабного вторгнення відновлювався після служби в Державній прикордонній службі України. 24 лютого 2022 року він прийшов до військкомату, бо хотів захистити близьких та рідний дім.

Та про Володимира з позивним «Таран», який до повномасштабного вторгнення був водієм на приватному підприємстві. Чоловік багато працював, бо найбільше хотів втілити в життя мрію про щасливе й заможне майбутнє. Та 24 лютого 2022 року перекреслило всі його плани.