Служить там, де виріс: історія військового Каспера з Вовчанська
Олександр із позивним Каспер — уродженець Вовчанська, який нині захищає рідний напрямок у складі 113-ї бригади ТРО. До війни він мав роботу, родину і плани, але у 2025 році став до лав ЗСУ.
Історію військовослужбовця розповіли у пресслужбі 113-ї бригади ТРО, передає Слобідський край.
Олександру 39 років. Він народився і виріс у Вовчанську. Сьогодні він воює на цьому ж напрямку — у складі 3-го батальйону 113-ї окремої бригади територіальної оборони. Його позивний — Каспер.
До мобілізації Олександр мав цивільну роботу, родину та плани на майбутнє. У лютому 2025 року він долучився до війська. За фахом став пілотом безпілотників. Каже, що рішення йти служити було свідомим — від мобілізації не ухилявся.
Перший бойовий досвід Олександр отримав на Донеччині. Там його підрозділ перебував у зоні активних бойових дій, зокрема в умовах часткового оточення. За цей час боєць двічі зазнав поранень унаслідок атак ворожих дронів.
Про противника він говорить стримано. За його словами, російські війська часто намагаються просуватися чисельно, використовуючи слабо підготовлені групи, після яких заходять більш оснащені підрозділи. Саме в такі моменти, зазначає боєць, ситуація стає найскладнішою.
Особистий рахунок знищених противників Олександр не веде. Водночас згадує про трофейну зброю, здобуту під час бою, як про звичайний епізод війни, без особливого символізму.
Окремо боєць розповідає про спілкування з полоненими російськими військовими. За його словами, серед них часто були колишні засуджені або люди без належної підготовки, які не очікували гуманного ставлення після потрапляння у полон. Пам’ятає військовий і форсування річки на Донеччині. Як окупанти тонули у повній викладці, що по них не треба було навіть стріляти.
Після повернення на Харківщину Олександр продовжив службу вже на рідній землі. Каже, що добре орієнтується на місцевості, адже знає ці місця з дитинства. У нього підростає син, якому 15 років. Хлопець пишається батьком і підтримує його.
«У нас немає іншого шляху, ніж захищати свою землю. Треба взяти себе в руки й чесно спитати: для чого я живу? Яким бачу своє майбутнє? Що скажу дітям і внукам, коли війна скінчиться — де я був у той час?», — наголошує боєць.
Раніше ми розповідали про шлях військовослужбовця 113-ї бригади Територіальної оборони. Емзар пішов на війну добровольцем у березні 2022 року, а згодом опанував безпілотну війну, де кожна секунда має значення.
Ваша підтримка – запорука нашої щоденної праці. Ставайте частиною спільноти «Слобідського краю».
