Такий один на всю громаду: волонтер з Барвінкового рятує кинутих тварин та допомагає людям

11.07.2022 13:30 Барвінкове
Фото зі сторінки Володимира Яковенка у Facebook Фото зі сторінки Володимира Яковенка у Facebook

У результаті повномасштабного вторгнення росії в Україну і постійних обстрілів населення Барвінкового Харківської області зменшилося в рази. Через масовий виїзд людей багато домашніх тварин було кинуто господарями напризволяще. Вони б усі загинули, якби не місцевий волонтер Володимир Яковенко. З початку березня він постійно годує та рятує тварин. Також допомагає людям: привозить їм ліки, продукти та інші необхідні речі.

Володимир Яковенко з Барвінкового за фахом ветеринар. Понад 15 років він працює в цій сфері, наразі є начальником Барвінківської районної державної лікарні ветеринарної медицини. Волонтерська діяльність чоловіка розпочалася на початку весни 2022 року.

– У перші дні війни в людей була паніка, втім обстрілів ще не було. Багато жителів громади поїхали, коли ворожі війська почали підходити до Ізюма, це десь початок весни. Спостерігалося дуже багато кинутих тварин, понад двісті. В основному це собаки та кішки, втім були кози, кури і корови. Коли я це побачив, то зрозумів, що треба допомогти тваринам, це моє покликання. Якщо б їх не годували, то десь через два тижні вони загинули, – каже ветеринар.

Володимир єдиний волонтер у Барвінковому, хто допомагає тваринам. Він зазначає, що на місяць у середньому треба близько тонни корму.

– У моєї дружини була ветеринарна аптека, там був достатній запас корму. Перші тижні брали звідти та розвозили годувати бездомних тварин. Потім потроху почали допомагати волонтери та інші небайдужі люди. Наразі раз у три-чотири дні об’їжджаємо, так би мовити, пригодовані зони, куди збігаються всі тварини. Їздити до кожного будинку і годувати тварин це не реально, ми всі розуміємо ситуацію з пальним, це дуже дорого, і фізично важко, тому чотирилапих повідв’язували, – розповідає волонтер.

Половина грошей, витрачених на корм, – це особисті кошти Володимира.

– Половина – це мої гроші, інша – це волонтери і небайдужі люди. Бувають зі Львова надсилають то мішок корму, то два, то пачку, різні обсяги. Нині важкий час. Усі вже морально втомилися від війни, плюс фінансово важко. Якщо раніше нам «донатили», то зараз такого практично немає. Тому наразі складніше займатися волонтерською діяльністю, аніж раніше, – каже барвінківець.

Читайте також: Евакуація без «зелених коридорів»: як волонтери вивозять людей з окупованої Харківщини

Урятували геройського собаку

Без огляду на волонтерську діяльність, Володимир продовжує працювати ветеринаром.

– Звісно, це не так часто буває, як раніше, втім усе ж таки люди звертаються. Наразі лікую тварин препаратами із запасу, на кілька місяців є. Власними силами впораємося. Я не прошу в людей ліки для тварин, тому що це є. Коли не буде, проситиму. Але зараз прошу наркоз, його немає, він дорогий, чесно і відверто у мене немає фінансових можливостей його закуповувати, – ділиться чоловік.

Волонтер розповідає, що чимало тварин отримують поранення. До 20 червня було 2-3 випадки на тиждень, наразі –  понад 20. Це пов’язано з тим, що останні кілька тижнів по громаді ворог гатить касетними снарядами. Багато чотирилапих загинуло, отримавши поранення, не сумісні із життям.

Володимир згадує, що лікував собаку, який урятував хлопчика.

– Це сталося в одному із сіл Барвінківської громади. На власному подвір’ї 10-річний хлопчик був з домашнім псом. Почався обстріл касетними снарядами. Тварина закрила собою дитину і прийняла на себе частину осколків. Можна точно говорити, якби не пес, хлопчик би загинув. Цього геройського пса ми врятували, – розповідає Володимир.

Найважчий та незрозумілий день

Наразі Барвінкове з квітня перебуває під постійними обстрілами. Чоловік згадує, щонайменше раз на тиждень трапляється таке, коли доводиться годувати тварин під обстрілами.

– Найважчий та незрозумілий день, який за весь час запам’ятався, був у травні. Я виїжджаю у справах ще до закінчення комендантської години, оскільки мене всі знають, хто я і чим займаюсь. Виїхав тоді о пів на шосту. Я їхав по мосту через залізницю, і почали лупити авіабомбами – все місто тремтіло. У той момент був стан нерозуміння, що робити – стрибати, падати, лягати. Втім усе одно продовжили займатися справами, вибору не було. Я не можу по-іншому. Мені мама, дружина каже, їдь із міста. Так, є можливість десь пару місяців пересидіти, втім моя совість не дозволяє, вихований я не так, щоб так зробити, – зазначає наш герой.