Бойова медикиня та волонтерка: як подруги з Коломацької громади тримають свій фронт

«Збирай речі. Харків бомблять»

Ольга Городницька – жителька селища Коломак, яка почала волонтерити з перших днів повномасштабного вторгнення. Доля склалася так, що її найкраща подруга, а за сумісництвом і тезка Ольга Бабенко, з 2014 року стала добровольцем у ЗСУ. Раніше жінка працювала в Коломаку медсестрою.

– Оля завжди рятувала мене у важких життєвих ситуаціях, ще за мирного життя. Підтримувала, робила уколи, коли я була вагітною. А потім вона переїхала з Коломака й у 2014 році пішла бойовим медиком у ЗСУ, – розповідає Ольга Городницька.

Демобілізувалася медикиня у січні 2022 року, а 24 лютого почалася повномасштабна війна. Ольга лише встигла відвезти свого 16-річного сина до бабусі та дідуся в Коломак та знову пішла на службу.
– Вона зателефонувала мені о п’ятій ранку, сказала: «Олю, збирай речі. Харків уже бомблять». Потім вона дзвонила мені, лежачи із сином на підлозі автобуса, який потрапив під обстріл, поки вони їхали в Коломак. Утім, усе закінчилося добре, і її син залишився тут, у більш спокійному місці, – ділиться волонтерка.

Сама Ольга Бабенко з 24 лютого жодного разу не мала вихідних та ротацій, а також не бачила сина. Жінка служить у найгарячіших точках Харківщини та Донеччини. А в Коломаку її 16-річний син живе під наглядом бабусі, дідуся та вірної подруги.

– Я заїжджаю до них, чим можу допомагаю батькам Олі. Малому приносимо солодощі, чіпси, сухарики – те, що бабуся з дідусем не будуть купувати. Просто хочемо підняти йому настрій та підтримати, – каже співрозмовниця.

Відправили перший бус до околиць Харкова

У Коломацькій громаді немає офіційно зареєстрованих волонтерів, але люди допомагають ЗСУ, чим тільки можуть, та організовуються самостійно. Так волонтерить і Ольга Городницька. Першу допомогу на фронт вона разом з односельцями відправила на околиці Харкова у перші тижні війни. Про потреби військових їй розповіла подруга-медикиня.

– Ми з нею переписувалися, вона сказала, що ситуація складна – дуже потрібні ліки та продукти. Вони тоді були десь під Харковом, саме на початку повномасштабної війни. Я одразу спитала, чим можна допомогти. Оля сказала: «Тут буряти нас з усіх сторін обстрілюють, до нас не доїдеш», – згадує коломацька волонтерка.

Згодом знайшовся чоловік, який міг доїхати до позицій бригади, де служила Ольга, та передати потрібні речі. Одразу в усіх коломацьких групах волонтерка почала публікувати повідомлення про збір продуктів, ліків та речей для військових.

– Наші люди – великі молодці, почали збирати необхідне одразу. Ми зібрали бус, передали все волонтеру, який знав дорогу до Олі. Там була дуже складна схема: він залишав вантаж в якомусь будинку, звідки його потім забирали, – розповідає Ольга Городницька.

З того часу і по цей день волонтерка продовжує допомагати військовим та своїй подрузі. У Коломацькій громаді для захисників та захисниць збирають усе – одяг, ліки, продукти, окопні свічки, сітки.

– Днями Оля зателефонувала та попросила передати пральну машинку, звичайну «Малютку». Каже, щоб хоча б прати футболки та штани, бо хлопці дуже брудні ходять на нулі. Я одразу виставила у Фейсбуці та Телеграмі оголошення. Знайшовся військовий з Коломака, який наступного дня вже приніс цю машинку до нас, – каже Ольга.

Волонтерка розповідає про жителів громади зі сльозами на очах, ці сльози від гордості за своїх односельців. До кого б вона не зверталася по допомогу, ніколи не відмовляли. У Коломаку навіть організувався кістяк людей, які завжди щось передають на фронт.

– Коломаччани – такі молодці, я всім вдячна, просто кожному. І коли викладаю пост з подяками, не пишу прізвища, а пишу, наприклад: «Дякую за баночку свіжого молочка». Людина одразу розуміє, що це про неї, – ділиться Ольга Городницька.

В’яжуть шкарпетки та печуть пироги

Кожен у Коломацькій громаді тримає свій фронт: хтось розповсюджує інформацію про збори для ЗСУ, хтось збирає вантажі, а хтось перевозить їх. Бабусі ночами в’яжуть для військових шкарпетки, у кожну шкарпетку вкладають щось – цукерку, стік кави та записку із побажаннями. А одного разу для бойової медикині Ольги зв’язали спеціальні шкарпетки жовто-блакитного кольору.

– Я їй подзвонила, кажу, що там для неї особливі шкарпетки. Але нам люди сказали, що такі яскраві не можна надягати, бо орки побачать та будуть стріляти по ногах. Оля мене тоді заспокоїла, сказала, що це все дурниці, передала велику подяку бабусям нашим, – говорить Ольга Городницька.

Коломаччани печуть на фронт і пиріжки, і печиво – все це з турботою пакують у гофрований папір, щоб точно доїхало до захисників. Ольга каже, що допомогу в Коломаку зазвичай збирають максимум за добу та одразу відправляють. Наразі волонтерка не збирає грошей, а от восени та взимку це було необхідно, адже захисники та захисниці часто хворіли.

– Виставляла оголошення в соцмережах, люди кидали хто скільки може – по 100, 500 і навіть тисячі гривень. Ми купували противірусні, антибіотики, краплі в ніс, засоби для промивання крапельниць, – згадує співрозмовниця.

Одного разу серйозно захворіла і сама медикиня Ольга Бабенко. Тоді подруги всю ніч спілкувалися телефоном, жінка показувала, як робить сама собі уколи, розповідала про фронт.

– У неї була контузія, і не раз. Одного разу прислала мені фото, де тримала ящик з печивом, що ми передали. Я дивлюсь, біля ока шрам, питаю її: «Поранення?». Вона каже: «Все нормально, все буде добре». Оля ніколи не жаліється, вона дуже сильна. Її коронна фраза, що б не було: «Все буде добре!», – зазначає коломацька волонтерка.

Також восени, з настанням холодів, в Україні почався справжній флешмоб з виготовлення окопних свічок. До цього дійства долучилися і жителі Коломаччини – назбирали кошти, придбали близько 25 кілограмів воску та виготовляли свічки кожний у себе вдома.

– Свічки – це взагалі окрема історія. Пишу, що треба баночки для окопних свічок. Бабах – цілими мішками вже принесли, а хтось кидав мені просто на подвір’я через паркан, – сміється Ольга. – Дала клич, що треба картон – люди побігли по магазинах та позбирали той картон. Пишу знову: треба гроші на віск – усі швидко зібрали гроші. Така віддача була шалена, я не можу стримати сліз, коли розповідаю про наших людей та їхню поміч.

Одного разу Ольга Бабенко зникла на три доби. Раніше такого ніколи не траплялося, вона завчасно попереджала подругу, що може не виходити на зв’язок декілька днів.

– Я просила в неї номер хоч когось з її бригади, щоб знати, де вона і як. Але вона завжди відмовляла та казала, що сама вийде на зв’язок. А тут її немає… На третю добу я вже зважилася зателефонувати її мамі. Спитала, чи з’явилась Оля, мама тремтячим голосом каже, що ні, – ділиться співрозмовниця.

Утім, пощастило, Ольга написала подрузі з іншого акаунту в соцмережі, що все добре. Тоді у бригаді зібрали всі телефони, була перевірка.

– Подзвонила її батькам, а біля них уже «швидка» стоїть – татові стало погано із серцем. Я їм передала, що Оля жива та здорова, – каже волонтерка.

Наразі Ольга Городницька допомагає іншим волонтерам Коломака збирати гуманітарну допомогу для Херсонщини.

– Волонтери нам повідомлять, що саме треба збирати, і ми почнемо. Там же не тільки коти та собаки, а ще і свині, корови, кози. Треба буде збирати макуху, сіно в тюках та багато іншого, – зауважує пані Ольга.

Раніше ми писали, як у Коломацькій громаді працюють над благоустроєм. 

Нагадаємо, 59 дітей народилося у Коломацькій громаді торік. Раніше ми писали, у селі Новоіванівське вперше за час війни провели благодійний концерт на підтримку ЗСУ .

Головні новини Коломак читайте на нашому сайті.