Вільхуватка та Білопілля: як працюють ті, хто рятує життя

03.08.2023 13:20 Біля кордону

Вільхуватська громада на Харківщині та Білопільщина в Сумській області постійно потерпають від ворожих обстрілів. Хто допомагає місцевим вижити та долати наслідки війни – читайте в нашому черговому матеріалі з циклу «Біля кордону».

Чекають на весілля

Проблеми із сімейними лікарями в деокупованій прикордонній Вільхуватській громаді на Харківщині були ще до війни. За словами начальника Вільхуватської сільської військової адміністрації Євгена Шаповала, зараз у громаді немає жодного «власного» сімейного лікаря. Є дівчина із Сум, яка збирається побратися з місцевим хлопцем і залишитися у громаді.

– Можна сміливо сказати, що на це весілля чекає вся громада, бо це насправді так і є, – сміється Євген Шаповал.

Вільхуватську громаду обслуговують сімейні лікарі з центру надання первинної медико-санітарної допомоги, який базується у Великому Бурлуці. Декілька місяців тому було розроблено графік медичного прийому жителів громади. Спеціалісти приїжджають сюди раз на два тижні, а то й частіше. Громада виділила на це кошти та оплачує бензин.

– Це перший варіант вирішення проблеми з лікарями у громаді. Другий – ми плідно співпрацюємо з благодійними організаціями, які також проводять виїзні прийоми лікарів. Це українсько-британський проєкт медичної допомоги UK-Med. Також ми «познайомилися» з фондом «Зоряне небо», вони вже двічі були в нас протягом липня і теж проводили виїзні прийоми місцевого населення. Тобто гостру потребу в лікарях у громаді закриваємо, але поки що все вирішується таким чином, – пояснює начальник Вільхуватської сільської військової адміністрації. 

Медсестри працюють свої

У Вільхуватській громаді допомогу можна отримати в амбулаторії сімейної медицини в селищі Приколотне та медичних пунктах у селах Чорне й Вільхуватка. Там постійно працюють місцеві медсестри, а сімейні лікарі з Великого Бурлука приїжджають за графіком. Вузькі спеціалісти також приїздять у рамках прийомів UK-Med, «Зоряного неба». Ще був проєкт з обласною лікарнею.

Медсестри Вільхуватської громади

Вирішується і проблема з ліками, також через співпрацю з міжнародними організаціями, партнерами з Польщі, Швейцарії. Вони надсилають медичні препарати, а у громаді їх безкоштовно роздають через свої медичні пункти. Навесні з ліками допомагали й харківські партнери.

Як розповів начальник Вільхуватської сільської військової адміністрації Євген Шаповал, також на базі медпунктів у Вільхуватці та Чорному місцевий підприємець здійснює торгівлю виїзної аптеки. Це важливо, щоб у людей була можливість на місці придбати необхідні ліки. Стаціонарна аптека у громаді є у Приколотному, але не всі можуть туди дістатися.

Швидка їздить у прикордоння

У прикордонних селах ситуація складніша, бо там медицини немає. Якщо виникає нагальна потреба, пацієнтам допомагають медсестри з трьох медичних закладів громади, які можуть приїхати до них додому.

Швидка допомога, пункт розміщення якої теж розташований у Великому Бурлуці, працює по всій Вільхуватській громаді. Як розповідає Євген Шаповал, їздять навіть у Чугунівку, а це кордон з рф, колишній пропускний пункт. Фельдшери на швидкій працюють місцеві, зокрема і з Вільхуватки.

Розбита дорога у прикордонному селі

– Коли були дуже активні обстріли, вибирали час, щоб «швидкій» безпечніше було поїхати. З ранку до обіду, бо під вечір краще не їхати. Зараз ситуація щодо обстрілів більш-менш вирівнялася, дай боже, щоб надалі так і було. Тож швидкі їздять у прикордоння за викликом у будь-який час, – зазначає начальник СВА.

Цього року через ворожі обстріли у громаді загинуло двоє людей, декілька десятків отримали різні поранення.

Пожежі, що трапляються після масованих ворожих обстрілів, за словами Євгена Шаповала, зазвичай вдається гасити власними силами та за допомогою військових. Інколи на ліквідацію наслідків обстрілів приїжджають із сусіднього Великого Бурлука бійці ДСНС.

Село Рублене

Громада дуже вдячна військовим за допомогу з розмінування територій. Саме рятівники працювали в селі Довжанка після обстрілу 13 липня.

Там ворог пошкодив приватні будинки, господарські споруди, на щастя, ніхто з жителів не постраждав. Але снаряд «Граду», який прилетів у будинок місцевої 83-річної бабусі, не розірвався. Довелося попрацювати саперам.

Як розповів очільник громади, ДСНС направляють їм листи з пропозицією створити місцеву пожежну дружину, але для місцевого бюджету це дуже великі витрати. Навіть з урахуванням того, що громаді нададуть техніку.

– Зарплата працівникам, приміщення і все інше буде на нас. Ми це потягнути зараз не зможемо, – зізнається Євген Шаповал.

До речі, власникам одного з будинків у Довжанці, пошкодженого нещодавнім обстрілом, через програму єВідновлення вже визначили компенсацію за пошкоджене майно. Спеціальна комісія у громаді почала працювати наприкінці червня цього року, постійно розглядає заяви від місцевих, але це перший результативний випадок призначення компенсації. Власники будинку отримають 76 тисяч гривень. 

Комісія з питань компенсації за житло

30 відсотків полів засіяно

Розмінуванням у Вільхуватській громаді, яка має 35 кілометрів кордону з рф, системно ніхто не займається. Поки неможливо провести обстеження прикордоння – а це близько 10 сіл (третина від усієї території громади).

Але у Вільхуватській СВА кажуть, що в їх громаді ситуація набагато краща, ніж у Харківському районі або на Ізюмщині. У населених пунктах трохи подалі від кордону, де і живе більшість людей, окупанти не встигли сильно забруднити територію вибухонебезпечними предметами. Саме завдяки цьому з 25 тисяч гектарів сільськогосподарських земель вдалося засіяти близько 8 тисяч. В основному – соняшником, під пшеницею – десь 1100 гектарів.

– Ми постійно нагадуємо аграріям про безпеку, та вони люди досвідчені, працюють обережно. На кінець липня випадків пожеж або підривів на мінах на полях у громаді ми не фіксували, – розповідає начальник СВА.

Дві третини незасіяних земель вважаються територіями, які потенційно забруднені вибухонебезпечними предметами. Нещодавно відбулося перше засідання комісії щодо встановлення пільг на сплату земельних податків на такі ділянки. Було три заяви від місцевих сільгосппідприємств, їх усі задовольнили. Тож до кінця року ці підприємства матимуть пільги на сплату податку за землю.

На питання, чому багато аграріїв у громаді не працюють, у СВА пояснюють, що причин декілька. Це потенційне замінування, бо сапери не обстежували багато угідь, можливі обстріли через близькість до кордону. Ще одна причина – частина техніки евакуйована, бо власники підприємств не хочуть її втратити, а також немає кадрів. Хоча, з урахуванням розташування Вільхуватської громади, третина засіяних земель – дуже прийнятний показник, упевнені у СВА.

Облаштування укриттів

У громаді готові до використання чотири протирадіаційні укриття – у Вільхуватці, Приколотному та два в Чорному. Наразі тут планують взяти на облік ще 33 найпростіші укриття, розташовані в різних населених пунктах. Скільки саме з них вдасться дообладнати, щоб відповідали необхідним вимогам безпеки, поки що не ясно. Можливо, всі, можливо, частину. Але робота ведеться, днями представники громади разом з фахівцями ДСНС оглядали перші сім зі списку, розташовані у Федорівці та Приколотному.

– Усі ці 33 укриття – це не у приватних будинках, а у багатоповерхівках та адмінбудівлях. Треба їх перевірити ще раз, обстежити з ДСНС, дообладнати. Елементарні речі – цілодобова доступність та прочищені проходи – вже забезпечено, – розповідає начальник Вільхуватської сільської військової адміністрації Євген Шаповал.

До речі, багато місцевих ховаються від обстрілів у власних погребах та укриттях. За майже півтора роки війни люди вже навчені: знають, що робити, обладнали вдома необхідні приміщення. Тож найпростішими укриттями найчастіше користуються ті, хто живе неподалік, або працівники закладу, де вони обладнані.

З темою наявності укриттів пов’язана ще одне актуальне зараз питання – початок нового навчального року. Мова про навчання офлайн у Вільхуватській громаді взагалі не йде через її розташування. Наприклад, школа у Вільхуватці має укриття, але населений пункт знаходиться у 10 кілометрах від кордону. Звичайно, за таких умов ніхто дітей до школи не відпустить, а місцева влада не запропонує це зробити через небезпеку.

Роботи в рятувальників на Білопільщині багато

17 липня в Білопіллі російський снаряд влучив на територію пожежно-рятувального підрозділу. Шістьох рятувальників було травмовано. А 22-річний рятувальник Сергій Антоненко, який отримав мінно-вибухову та закриту черепно-мозкову травми і за життя якого до останнього боролися лікарі, пішов 23 липня.
Під час ворожого прильоту він допомагав цивільній людині дістатися до укриття, а сам отримав тяжкі травми.

«Не судилося нашому другові пожити на цьому світі, здійснити свої мрії, реалізувати плани. Цього року він планував одружитись, створити сім’ю», говорить побратим Сергія Андрій Зарецький.

Голова ДСНС України Сергій Крук так прокоментував події того дня: «Цинічний обстріл пожежної частини на Сумщині. Вкотре росія обстрілює тих, хто рятує людей та підпадає під захист Женевської конвенції. Знищення тих, у кого немає зброї, не може мати виправдання. Росія держава-терорист. І кожного дня окупанти доводять, що весь світ не помилився з цим визначенням!»

Наслідки ворожих осьтрілів у Білопіллі

– Роботи однозначно стало більше. Зараз не лише боремося з пожежами, а й допомагаємо ліквідовувати наслідки обстрілів: прибираємо завали, закриваємо захисною плівкою дахи та розбиті вікна… А ще весь час перебуваємо напоготові. Адже коли починається обстріл, розуміємо, що будь-якої миті снаряд може потрапити в будинок чи якийсь об’єкт інфраструктури та наробити чимало лиха. Тому ми перебуваємо в повній готовності до виїзду по першому дзвінку. Бували випадки, коли виїжджали на виклик після ворожої атаки й потрапляли під повторний обстріл. Тож у першу чергу дивимось, де найближче укриття, адже безпека особового складу – це найголовніше, за неї я відповідаю особисто, – розповідає начальник 30-го державного пожежно-рятувального поста з Ворожби Ярослав Мартиненко.

Рятувальники Білопільщини показують неймовірну відданість справі й особисту мужність. Сьогодні важко порахувати, скільки вони врятували людей, скільки зберегли приміщень і осель, урятували майна. Під час обстрілу центру Білопілля 11 червня хлопці з ризиком для життя не лише гасили пожежу, не допустили поширення вогню на сусідні приміщення, а й рятували документи, особисті речі працівників Пенсійного фонду. Вони першими приїжджають на виклики й часто працюють під обстрілами, зауважує Білопільський міський голова Юрій Зарко.

Збирали уламки та продовжували працювати

З перших днів широкомасштабного вторгнення поранених – і рятувальників, і жителів міста приймали в хірургічному відділенні Білопільської лікарні. Як розповідає завідуюча відділенням Олена Бойко, довелося навчитися швидко сортирувати хворих, визначати важкість поранень та інших ушкоджень, зупиняти кровотечі, заготовляти кров і переливати її.
«Життя та робота в зоні бойових дій – це не лише випробовування професійних якостей, це щоденна боротьба. Сьогодні ми маємо все необхідне для надання допомоги й набуваємо досвіду роботи в зоні бойових дій. Також маємо в лікарні укриття, де завжди можна сховатись і нам, і хворим. Пережили обстріл 30 листопада минулого року, коли в нас у хірургії було вибито фактично всі вікна, пошкоджено операційну і перев’язувальну. Ми збирали у відділені уламки снарядів і продовжували працювати», згадує Олена Бойко.

Завідуюча терапевтичним відділенням Білопільської лікарні Лариса Назаревська з початку повномасштабної війни тільки 10 днів була у відпустці (бо підмінити ніким). Точніше, звісно, лікарі є, пояснює Лариса Назаревська, але в кожного – своя робота, свої обов’язки, а відділення заповнене майже постійно. Бо кожен обстріл міста дуже багато жителів переносять надто важко: звертаються з гіпертонічними кризами, стенокардіями, потрапляють у їхнє відділення з інфарктами. І треба їх рятувати.

Лікарка згадує, як разом з колегами пережили на роботі і страшний обстріл 30 листопада 2022 року. Коли пролунав перший вибух, саме була на обході, але зорієнтувались медики швидко. Взяли із собою сумку з необхідними ліками для надання невідкладної допомоги, яку підготували заздалегідь, і вивели пацієнтів через центральний та чорний виходи.

«Ми маємо чіткий план дій – кому куди йти, що робити, які палати на який вихід виводити. Тож ми практично вклалися в чотири хвилини між вибухами: спустились в укриття самі та вивели пацієнтів», розповідає лікарка.

Розбита лікарня

Дівчинку назвали Наталкою

Фельдшерка Рижівського ФАПу Наталія Ємельяненко мешкає і працює за 300 метрів від кордону з рф у селі, яке постійно під обстрілами. Саме рижівці першими почули наступ росіян.

24 лютого вночі почули спочатку вибухи, а тоді неймовірний гул. Здавалося, земля вся гуде, їхало техніки дуже багато повз село. Ми всі сиділи в хатах і боялися вийти на вулицю, бо й селом ходили їхні вояки. Кілька разів заходили в Рижівку. Диверсантів шукали у клубі і в інших приміщеннях, згадує той день медикиня. А ще гуманітарку ворог роздавав на 8 березня. Досі соромно за деяких земляків, які брали ті пакунки. Ніхто ж не сидів без хліба. В усіх було що пити-їсти…

Після звільнення Сумщини в село прилітає часто.

Ми вже по звуку чуємо, що летить, і розуміємо, як ховатись. Після кожного обстрілу ми з чоловіком йдемо селом, він дивиться, чи не зруйновано газопроводи, бо працює в газовому господарстві, а я йду до тих, хто живе поруч з місцями вибухів: чи ніхто не постраждав. Не завжди працює телефон. Ми з весни минулого року звикли сидіти по п’ять діб без електроенергії та зв’язку. Зараз уже другий місяць без електроенергії, але тримаємося, розповідає жінка.

Найважче сьогодні для неї – це заспокоювати людей, вселяти їм віру і триматись самій, не показувати страху й розпачу. Бо фактично щодня «прилітає»: руйнуються будинки, гинуть люди. Багато жителів виїхали з Рижівки.

Трохи не були готові до того, аби ховатись самим і ховати людей у підвал під час обстрілів, прислухатись, куди «летить», обходитись без електрики і зв’язку, приймати пологи в дорозі, каже Наталія Ємельяненко.

До речі, про пологи. На обліку у ФАПі стоять усі вагітні жінки: фельдшерка стежить, коли в кого термін пологів. У жовтні мала народити одна з породіль. Вона знала, що за найменших симптомів пологів треба викликати «швидку», але…

Вночі мені телефонують і кажуть, що в жінки вже відійшли води, а «швидка» не їде. Я сідаю на велосипед, по темному, це було о шостій ранку, паралельно викликаємо машину. Зустрічаємо на дорозі «швидку», але до лікарні жінку не довезли: перейми почалися дорогою. Виїжджали вчотирьох, приїхали вже вп’ятьох, з маленькою дівчинкою-захисницею, бо народилася напередодні Дня захисників – 13 жовтня. Назвали її Наталкою, на честь бабусі, пригадує Наталія Ємельяненко.

Фельдшерка з Білопільщини

Жителі Рижівки дуже вдячні фельдшерці за те, що вона залишилася в селі і продовжує працювати.

Хоч би яка погода була, хоч би які домашні проблеми турбували, завжди прийде та допоможе. Те, що вона залишилась працювати в селі – це просто знахідка для Рижівки, зазначає уродженець села Рижівка, заступник голови Білопільської міської ради Володимир Відуєв.

Нагадаємо, що у селищі Приколотне Вільхуватської громади відновив свою роботу супермаркет «Посад».

У 6 населених пунктах Вільхуватської громади не залишилося людей.

Також нагадаємо, що окупанти обстріляли з «Градів» село Довжанка Вільхуватської громади.

Більше новин села Вільхуватка та інших населених пунктів громади читайте на нашому сайті.

Автор: Наталія Калініченко, Віта Яковлева