«Скуштувала українські продукти і розплакалася»: історія врятованої з окупації куп’янчанки

На фото зображені товари в магазинах тимчасово окупованого Куп'янська, Харківська область На фото зображені товари в магазинах тимчасово окупованого Куп'янська, Харківська область

Вже пів року Куп’янськ Харківської області перебуває в тимчасовій окупації. Куп’янчанка Наталія, яка нещодавно евакуювалася, каже, що сьогодні її рідний край – це місце розпачу та пригніченості. Як люди виживають в окупації, про ціни, допомогу місцевих фермерів та що найбільше розчулило жінку – читайте у матеріалі «Слобідського краю».

Як усе почалося

 Куп’янщина перебуває під окупаційною владою з 27 лютого 2022 року. За словами Наталії, місцевим важко виживати в безкінечній напрузі та невпевненості в майбутньому. Адже окупанти усюди розповсюджують інформацію про те, що Україні ви не потрібні і тому варто приймати їх правила життя та роботи. Через тривожні думки люди мало сплять та погано харчуються. Відсутність роботи позбавила більшість містян стабільності та грошей. Жителі тимчасово окупованої території вже сповна відчули, що правила «сусідів» неприйнятні, мобільні послуги в окупації – розкіш, а російські товари занадто дорогі та несмачні.

– Відсутність гуманітарних коридорів з територією, що контролюється українською владою, позбавила місцевих жителів можливості обирати собі харчі за смаком. Тривога перших днів війни спонукала родини скупити в магазинах всі запаси продуктів українських товаровиробників. Уже на початку березня куп’янчани відчули подих «руської вєсни», а поціновувачі «руського миру», здається, вже й не зовсім раділи порожнім полицям у магазинах, які за відчуттями повертали всіх у радянську епоху, – згадує час в окупації жінка.

«Довелося згадувати забуті рецепти»

 Та насолоджуватися смаком українських продуктів довелося недовго. Через відключення електроенергії, а з ним і знеструмлення холодильників, провізія швидко псувалася. Тож справжні українські господині взялися готувати. Закуплене м’ясо тушкували відразу в скляних банках, готували з нього солонину, солили сало. Запаси овочів використовували для приготування салатів. Із заморожених фруктів варили компоти та варення.

Широкого розповсюдження на Куп’янщині набуло випікання домашнього хліба та пиріжків. Адже за ціною 30-35 гривень за буханець доводилося ще й 2-3 години відстояти за ним у чергах. Про здобну випічку в торгівлі й зовсім забули.

Наталія говорить, що то був справжній кухарський фронт. В умовах відсутності електрики та водопостачання переробити всі запаси в максимально короткі строки було дуже важко. Та жінки впоралися. І крім своїх сімей, намагалися допомагати харчами ще й переселенцям з Ізюма та із сіл сусіднього району, де не стихали бойові дії.

– Складно було зорієнтуватися і в пропорціях для закруток, адже в мирному житті більшість жінок користується рецептами з Інтернету. Знаходили час для спілкування з мамами та бабусями, радилися з більш досвідченими сусідками. Використовували й рецепти зі старих газет та журналів. Здавалося, що ця макулатура вже ніколи не згодиться, та «велікая росія» повернула нас до давно забутих методів, – зауважує молода господиня.

Наталія зазначає, щоб узяти якийсь рецепт у колеги чи родички, треба було проїхати, а то й пройти пішки мало чи не через усе місто, адже телефонний зв’язок окупанти «заглушили» зовсім. Інколи така подорож була безрезультатною – бо людина могла відлучитися з дому. Так звані «смс» писали на воротах будинку – куди пішли господарі та в який час повернуться.

За словами жінки, зазвичай на такі переміщення витрачалося багато часу, але заради економії грошей на проїзд у транспорті чи на пальне для власного авто доводилося змінювати звичний ритм життя.

 Виручали свої

 Також куп’янчанам довелося згадати й рецепти сироваріння. Наталія розповідає, що вона та її знайомі господині майже щодня готували домашній сир. За відсутності в магазинах оцту для згортання молока використовували лимонну кислоту.

Завдяки місцевим фермерам молока для виробництва сиру було вдосталь. Через порушення логістики та призупинення роботи Куп’янського молочноконсервного комбінату сировину з молоковозів уже на початку літа роздавали безкоштовно всім бажаючим.

– Життєвий цикл на тваринницькій фермі припинити неможливо, тому господарям доводилося зазнавати значних збитків ще й на підключення електрогенераторів до доїльних систем, – розмірковує молода жінка.

За її словами, з перших днів повномасштабного вторгнення Куп’янський МКК був найбільшим постачальником «гуманітарки». Тут роздавали масло та згущене молоко. Соціально вразливі верстви населення щотижня отримували повний набір молочних продуктів, до складу якого входили ще й кефір та сметана.

Пізніше молочні товари почали завозити і з псевдореспублік. Та якщо 400-грамовий пакет куп’янської сметани коштував 54 гривні, то стакан місткістю 200 грамів луганського виробництва вартував 120 гривень.

– Майже не зупиняв виробництво і Куп’янський м’ясокомбінат. Через відсутність консервантів та підсилювачів смаку його ковбаси стали ще більш натуральними та смачними. Ціна ж довгий час залишалася на довоєнному рівні. Варено-копчені вироби коштували в середньому 200 гривень за кілограм. Вартість сосисок та сардельок коливалась від 100 до 120 гривень, – згадує жінка.

Війна змінила назви деяких ковбас. Так, колишня «Московская» стала «Куп’янською». Всі інші найменування виробів були винятково українською мовою і відпускалися лише за українські гривні.

Майже пів ціни втратила й продукція рибної компанії «UFC-компані». Через відсутність шляхів для постачання рибної сировини підприємство розпродало свої запаси і зупинило роботу Куп’янської філії.

– На місцевому ринку низьку ціну мала і свіжа риба від куп’янських рибалок. Відсутність роботи спонукала їх присвятити риболовлі на Осколі весь свій час, а через нестачу електроенергії вони змушені були продавати вилов у максимально короткі строки за мізерні гроші, – констатує Наталія.

Багатий вибір без «вибору»

 У червні окупанти відкрили шляхи для постачання продуктів з росії та з так званої «лднр». І якщо з росії везли харчі з простроченим терміном споживання, то псевдореспубліки, знайшовши нарешті достойний ринок збуту, за словами жінки, не могли скласти ціни своїм товарам.

Так ціна на ковбасні вироби стартувала від 400 гривень, а деякі, особливо делікатесні вироби, сягали відмітки 700-800 гривень за кілограм.

– На смак це тваринний жир з додаванням великої кількості спецій та часнику, – згадує куп’янчанка.

А от смак твердих сирів, за словами жінки, не всім удавалося і відчути, бо ціна сирного продукту стартувала від 500 гривень за кілограм.

Найдешевші карамельки з’явилися в продажу за ціною від 200 гривень. До того ж вони мали лише красиву обгортку. Під нею ж справжнє скло, без смаку та аромату. Виробники з «лнр» не докладають зусиль навіть змінити назву. Більшість товарів мають українські назви, але написані вони російськими літерами.