86-річна жителька Журавлівки веде щоденник про війну з рф

15.04.2024 13:21 Подих життя
Ліна Маєвська, колишня викладачка німецької мови Каразінського університету/фото: Слобідський край Ліна Маєвська, колишня викладачка німецької мови Каразінського університету/фото: Слобідський край

Зараз в альбомі зібрані фотографії сусідів, волонтерів, розбитих вулиць та 134-ї харківської школи, де були знищені російські десантники. Але головна фотографія – ще попереду: Журавлівка святкує нашу Перемогу. 

ЧОМУ Я ПОВИННА ЇХАТИ З ДОМУ

Як розповіла кореспондентці медіа «Слобідський край» колишня викладачка німецької мови Каразінського університету Ліна Дмитрівна Маєвська, вона відмовилася залишати рідне місто, свою Журавлівку – одну з найстаріших частин Харкова. Хоча можливостей було багато. 

– Чому я повинна їхати з рідної землі? Мені боляче було дивитися, коли люди масово почали полишати місто. Я вирішила лишитися на рідній серцю Журавлівці, – каже пані Ліна. 

Коли знайомі з Німеччини запитують, чому Ліна Дмитрівна не виїжджає з Харкова, то вона їм ставить за приклад німецьких жінок, які відбудовували зруйнований у Другу світову Берлін.

– Я розумію, що ми смертні, тож свідомість від цього не втрачаю. Мені 86. Своє життя починала у воєнні роки Другої світової, і зараз воно триває під пострілами, – зазначає жінка.

Ліна Дмитрівна – доцент, кандидат філологічних наук. За свою багаторічну діяльність написала багато наукових праць, і зараз робить украй важливу справу, відображаючи у фотографіях життя під час російського вторгнення. Свій зошит-щоденник назвала «Хроніки війни. Журавлівка від 24 лютого 2022 року і до закінчення війни».

Щоденник Ліни Маєвської/фото: Слобідський край

Сторінки зі щоденника/фото: Слобідський край

– Люди повинні знати правдиву історію, щоб вона не була втрачена з роками. Цей щоденник веду як для своєї родини, так і для сусідів, – говорить Ліна Дмитрівна.
 
За її словами, особливо важко було в перші дні війни, коли свідомість відмовлялася сприймати реальність. Важко було усвідомити, що росія напала на Україну. Що бомбить і плюнд­рує українську квітучу землю більше, ніж фашисти у Другу світову. А поняття «рашист» спершу не вкладалося в голові.

ЖИВЕМО ЯК ОДНА РОДИНА

– У нас на Журавлівці люди дуже сильні. Коли почалася повномасштабна війна, ми одразу згуртувалися і жили як одна родина, – розповідає Ліна Маєвська, гортаючи сторінки щоденника. 

Ось сад сусідки Зої, яка зібрала колекцію осколків снарядів. А це сусіди, які разом заасфальтували провулок і нині продовжують жити вдома, долаючи воєнні труднощі.

Інша світлина – будинок місцевої мешканки Олени, в який вдарив снаряд. Пролетів дві кімнати і вилетів назовні. Пані Олені 87 років.

Далі фотографія молодого чоловіка, який допомагав з телефоном та роздруковувати фотокартки.

ЗРУЙНОВАНА 134-та ШКОЛА

Найважливіше місце в альбомі посідають фотографії зруйнованої 134-ї школи.
– Біль кожен раз стискає серце, коли дивлюся на нашу понівечену школу. Вона пережила Другу світову, але завдяки росіянам храм науки, що дав нам путівку в життя, зруйнований, – каже випускниця школи Ліна Маєвська.

Ліна Маєвська біля зруйнованої 134 школи/фото: Слобідський край

Біля рідної школи/фото: Слобідський край

Навчальний заклад – пам’ятка архітектури, збудована за проєктом невідомого німецького архітектора в 1936 році. З 1961 року їй надано статус спеціалізованої з поглибленим вивченням німецької мови. 134-та школа Харкова входила до числа кращих навчальних закладів міста

27 лютого 2022 року – цей день назавжди закарбувався у пам’яті мешканців Журавлівки. Тоді школа стала полем бою з російськими окупантами.

Ольга Момцелідзе, племінниця Ліни Маєвської/фото: Слобідський край

Ольга Момцелідзе/фото надане Ольгою Момцелідзе

– Руські десантники зайняли школу. Наші хлопці їх старалися звідти витурити. Бій тривав з ранку і до вечора, – згадує Ольга Момцелідзе, племінниця пані Ліни.

Згадує про ті події й їхня сусідка Зоя Курбатова.

134 школа/фото: Слобідський край

Внаслідок боїв з російськими окупантами зруйнована школа № 134/фото: Слобідський край

– Це був страшний день. Я ніде не ховалася, бо в мене вівчарка і кішка. З ними ми спостерігали за страшними картинами бою, який розгорнувся поряд. Потім я збирала осколки снарядів і зробила своєрідну виставку про ці події. Дуже важко було усвідомити реальність російського вторгнення. Погляди щодо росії зовсім змінилися. Мрію про мирне небо і зустріч з онуками, яких агресія росіян вигнала з рідних домівок, –  каже пані Зоя.

Українські військові, поліцейські, тероборона та добровольці знищили російських окупантів. Бій тривав з дев’ятої години ранку до десятої вечора. Після цього рашистська армія більше в Харків не заходила.

Внаслідок боїв школа була зруйнована вщент, до того ж у будівлі виникла масштабна пожежа, яка випалила її зсередини. 

Біля школи чудом уцілів лише спортивний майданчик. А на фасаді збереглася вивіска українською та німецькою мовами: «Успіх у навчанні – успіх у житті».

Фотографія з випускницями на фоні зруйнованої школи облетіла весь світ. У соціальних мережах вона стала «вірусною», набравши мільйони переглядів.

Осколки снарядів/фото: Слобідський край

Осколки снарядів, зібрані Зоєю Курбатовою/фото: Слобідський край

ПОШТА СТАЛА «ПУНКТОМ НЕЗЛАМНОСТІ»

Мешканці Журавлівки із самого початку війни зорганізувалися, щоб жити далі. «У перші дні війни нам дуже допомогла пошта», – говорить Ліна Маєвська. Тут люди отримували гуманітарну допомогу, пенсії, грошові перекази.

Завідувачка поштового відділення на Журавліві Майя Мірошниченко/фото: Слобідський край

Завідувачка поштового відділення Майя Мірошниченко/фото: Слобідський край

– Наше відділення почало працювати з 3 березня 2022 року. Коли йшли на роботу, важко було бачити розбиту техніку на колись затишних вулицях і дивитись на спалену школу. Ми були в шоці, але йшли працювати, бо маємо допомагати людям. Спочатку продавали товари, які в нас залишилися. Потім видавали гуманітарну допомогу, – згадує завідувачка поштового відділення Майя Мірошниченко. 

За пенсією приходили люди з різних районів міста і навіть з області. Як каже завідувачка поштового відділення, спочатку не було Інтернету, тож налагодили поштову програму. Потім Інтернет відновили – і відділення запрацювало в штатному режимі.

НАЙГОЛОВНІША СВІТЛИНА ПОПЕРЕДУ

Гортаючи свій альбом, пані Ліна розповідає про кожного героя фотографій.

– Я захоплююся своїми сусідами. Вони неймовірні люди. Це фотографія сусіда дяді Васі, раніше він працював у метробуді. У перші дні війни в нього захворіла улюблена вівчарка Альфа. Потрібна була операція, і чоловік знайшов-таки ветлікаря, щоб урятувати улюбленицю, – говорить Ліна Маєвська.

У щоденнику багато світлин. Тут і будинок голови вуличного комітету Моті, котра переймається життям людей; і фотографія місцевої активістки Ірини, яка складала списки, щоб знати, кому і яка допомога потрібна. Закарбована і пам’ять про те, як узбецький ресторан «Навруз» годує під російськими обстрілами місцевих мешканців. Є й одна з релігійних громад, яка допомагає людям.

Крім миттєвостей воєнного життя, альбом зберігає, здавалося б, і мирні фото: прибирання прибудинкових територій, підготовка до зими. Є й фотографія українських вареників.

Сторінки зі щоденника Ліни Маєвської/фото: Слобідський край

Щоденник/фото: Слобідський край

– Ми не здаємося. Живемо всупереч ворогам. Українці – сильна нація. Нас неодноразово намагалися знищити, але ми відроджувалися. Так буде і зараз. У серпні 2022 року ми провели зустріч випускників різних років, було нас близько 25 чоловік. Життя триває, – каже Ліна Маєвська.

Ходимо з нею по місцях, увічнених на світлинах. Будинок дяді Васі, зруйнований храм знань – школа, Карякінська вулиця, яка позбулася старої назви Ростовська, парк, будинок вуличного комітету. Люди пораються біля своїх осель – уже весна і роботи багато.

Ліна Маєвська/фото: Слобідський край

На рідній Журавлівці/фото: Слобідський край

Ми йдемо, насолоджуючись хвилинами тиші, і обидві, як і всі українці, віримо, що попереду в альбомі пані Ліни найголов­ніша світлина. Її назва – «Журавлівка святкує Перемогу над російськими окупантами».

Ми писали, на світанку 24 лютого 2022 року сон харків’ян перервали гучні вибухи. Прихопивши із собою найнеобхідніше (найчастіше це були маленькі сумочки з документами), люди побігли ховатися в якісь укриття. Багатьом надав прихисток Харківський метрополітен

Зникали люди, горіли ліси і живцем звірі: житель Вовчанської громади про російську окупацію.

Автор: Надія Янінович