Харківське дитинство і доросле життя всенародної бабусі Тетяни Пельтцер

Харківське дитинство і доросле життя  всенародної бабусі Тетяни Пельтцер

Фото: baldej.su

Парасковія у «Старій діві», мадам Ксідіас в «Інтервенції», Марцеліна в «Шаленому дні, або Одруженні Фігаро», матінка Кураж, фрекен Бок, тітка Тоні в «Прокинься і співай!» – це в театрі. А ще – десятки матусь і бабусь на екрані. Її неповторну міміку і голос, що злегка деренчить, зі своєрідною інтонацією, ми впізнавали з першого ж кадру в будь-якому фільмі. Популярність до Тетяни Пельтцер прийшла в 49 років, хоча на сцену вона вперше вийшла дитиною.

Темпераментом вона була в батька Івана Романовича, актора й антрепренера, якого насправді звали Йоганн Робертович. Ні він, ні Тетяна ніколи не розповідали, що рід фон Пельтцер відомий з XIV століття, що серед їхніх предків – Вальтер Скотт і подруга Наталі Гончарової Варвара Беккер.

Іван був у родині відщепенцем – його акторську кар’єру не схвалювали. Але йому було наплювати: він носився містами й селами імперії, виступав сам, організовував то театр, то теат­ральну школу. Тетяна Пельтцер, яка не давала інтерв’ю і не писала мемуарів, залишила єдиний запис про своє дитинство. «Вісім років батько служив у Миколи Миколайовича Синельникова, який тримав антрепризу в Києві і Харкові. Акторський склад бував у Синельникова блискучим: М. М. Радін, М. М. Блюменталь-Тамарина, О. М. Шатрова, О. О. Полевицька, П. І. Леонтьєв, С. І. Дніпрова, П. Л. Вульф. У сезоні 1913/14 року в Синельникова в Єкатеринограді я вперше вийшла на сцену. Татко поставив Сенкевича «Камо грядеши». Грала я хлопчика Авдія. Пам’ятаю тільки, що на мені був хітон». На той момент Тетяні Пельтцер було всього 9 років. Першу зар­плату у 3 рублі вона запам’ятала на все життя. А наступний театральний сезон Пельтцери провели в Харкові.

Харківські адреси сімейства Пельтцерів

Згодом Тетяна Пельтцер згадувала: «У сезоні 1914/15 року в Харкові я вже багато грала. Йшла казка про вовка на ранках. Це мав бути хлопчик. Микола Миколайович сказав таткові: «Ви приведіть вашого Шуру, молодшого». Брат прийшов і всю репетицію реготав. Тоді Синельников вирішив: «Нехай Таня прийде».

А вже в наступному сезоні я грала Сергія Кареніна. Саму Кареніну грала артистка Юренєва». Газети писали, що після сцени прощання Анни із сином Сергієм у залі з надто нервовими панянками траплялася істерика.

Пельтцери планували облаштуватися в Харкові на більш-менш тривалий час – тим більше, що тут жив брат Івана Григоровича, Аполлон Пельтцер, випускник історико-філологічного факультету Харківського університету, якого залишили викла­дати англійську мову в альма матер.

Вони зняли квартиру в будинку на Пушкінській, 22 – з усіма вигодами, і маленька Таня була в захваті від дива водопровідної техніки – унітаза. Як згадував через багато років патріарх естради Олексій Алексєєв, на прийомі з нагоди новосілля Таня – дівчинка з тоненькими кісками – весь час крутилася навколо столу, потім тікала з кімнати, і слідом лунали шум злитої води й булькання – таким чином вона намагалася привернути увагу дорослих до диво-техніки!

Літній сезон 1915 року Іван Пельтцер відпрацював у закритому театрі Харківського зібрання прикажчиків на вулиці Чоботарській, 36, а в серпні 1915-го над входом колишнього театру фарсів на Катеринославській, 18 (зараз там розташовується Харківський ТЮГ) з’явилася вивіс­ка: «Театр І. Р. Пельтцер», яку тримало в руках янголятко.

Театр мініатюр Івана Пельтцера знаходився на Катеринославській, 18 (зараз тут розмістився Харківський ТЮГ). Фото: wikimedia.org.

Іван Пельтцер набрав трупу талановитих акторів, серед яких був і молодий Утьосов (так-так, Леонід Йосипович, згодом – кумир мільйонів, зірка естради й кіно, теж змолоду подвизався на харківських підмостках). Програма змінювалася раз на тиждень і складалася з одноактових комедій, оперет і естрадних номерів, а для збільшення зборів, крім дорослих спектаклів, ставили «Білосніжку» та «Червону шапочку» для дітей, у них грала дочка Таня – на той час першокласниця харківської гімназії.

Умови для акторів у цьому приміщенні були більш ніж спартанські. Як писала газета «Южный край» у лютому 1916 року, «...поліцмейстер запропонував приставу 6 уч. негайно зобов’язати підпискою нинішніх власників будинку по Катеринославській вул., де розташований театр мініатюр Пельтцера, братів Кац і Епштейна, щоб вони без усякого зволікання привели в належний вигляд деякі ложі та аван-ложу, де, виявляється, меблі обірвані, брудні, негодящі, стіни – особливо брудні, у плямах і ін. У підвальному поверсі будівлі запропоновано привести в більш пристойний, благообразний вигляд убиральні для артистів, провести воду, вентиляцію, «щоб не було смороду»; підлоги, що стали забрудненими до неможливості, у всіх приміщеннях поверху, а також стіни, теж забруднені, – вимити й на майбутній час утримувати в чистоті. Яке становище артистів, що трудяться в театрі та вимушені проводити в цих убиральнях більшу частину доби!»

Проте рецензенти поставилися до театру прихильно, а публіка ходила і на виступи артистів трупи, і на гастролерів. До речі, як гастролер у березні 1916 року в театрі у Пельтцера зі своїми поезоконцертами виступав дуже популярний тоді Ігор Сєверянін.

14 квітня харківські газети оголосили про прощальний бенефіс Івана Пельтцера: термін оренди приміщення сплив, і театр мініатюр припинив своє існування, а Іван Романович із сім’єю перебрався в Москву.

Двічі німкеня і всесоюзна бабуся

Так і не закінчивши гімназії, Тетяна свої «університети» проходила під керівництвом батька. А в 26 років Тетяна Пельтцер вийшла заміж за німецького комуніста Ганса Тейблера, змінила прізвище і поїхала з ним до Берліна. Чоловік із задоволенням представив її своїм друзям і соратникам, допоміг влаштуватися на посаду друкарки в радянському торговому представництві й поклопотався про прийняття дружини в компартію Німеччини. Щастя тривало недовго: через чотири роки Тетяна повернулася на Батьківщину і взяла колишнє прізвище. Більше сім’ї в неї не було, дітей – теж. Але коли Ганс приїжджав у СРСР, вони обов’язково зустрічалися. Свідки цих зустрічей говорили, що це було дуже романтично, а друга дружина Ганса шалено ревнувала.

Фото: kino-teatr.ru

Незабаром після повернення Тетяни у країну її брата Олександра, який вважався неблагонадійним ще зі студентських часів, звільнили із заводу АМО. Тетяна, яка працювала там же друкаркою, пішла слідом за ним, поїхала в Ярославль і влаштувалася на роботу в театр.

Із 1937 року Пельтцер стала актрисою Колгоспного театру в Москві, з 1938-го по 1940-й вона знову працювала в театрі імені Моссовєта, з 1940 року – у Московському театрі мініатюр, у якому вона виступала сім років. Саме там вона виявила себе як «побутова», гострохарактерна актриса, граючи банщиць, молочниць, няньок тощо. Цих героїнь актриса щиро любила за «міцні руки й добре серце».

У неї з’явилися перші шанувальники, її помітили й почали запрошувати в кіно на епізодичні ролі. Першу велику роль – Плаксіну в мелодрамі «Прості люди» – Тетяна Іванівна зіграла в 1945 році. Щоправда, цей фільм 11 років пролежав «на полиці».

У 1947 році Пельтцер перейшла в Московський театр сатири, де в подальшому пропрацювала 30 років.

У театрі сатири режисер Борис Равенських дав їй зіграти роль, яка зробила Пельтцер знаменитою: у виставі «Весілля з приданим» вона грала роль сільської дармоїдки-картярки Лукери Похльобкіної. Після того як цю постановку в 1953 році було екранізовано, глядачі ще довго писали артистці листи з порадами, як позбутися алкоголізму. Слідом вийшов «Солдат Іван Бровкін», і Пельтцер стала знаменитою. Всесоюзна популярність прий­шла до актриси, коли їй було 49 років. Попереду було ще 36 найбільш плідних років і галерея всіма улюблених образів. «Приборкувачка тигрів», «Журавушка», «Дивак з п’ятого «Б», «Ти – мені, я – тобі», «Вам і не снилося», «Формула кохання», «Після дощику в четвер»...

Фото: culture.ru

У 70-ті роки  про Тетяну Пельтцер дізналися і в Європі: її відчайдушна бабуся з «Пригод жовтої валізки» принесла радянському кіно Венеціанського Лева. Хто ще з наших актрис міг би в 70 років танцювати на даху, стрибати з паркана, бігати з піснями по мостових, кататися на даху тролейбуса?

Оплески – до кінця

До поважного віку вона курила, випивала, смачно виражалася, заразливо реготала, стрімко пересувалася й говорила тільки те, що хотіла. Вона була вільною людиною, не обтяженою ні сім’єю, ні страхом перед завтрашнім днем. Німецька педантичність і акуратність у ній незбагненним чином поєднувалися з широтою і хоробрістю російської душі. Допомагала молодим, захищала невинних, відстоювала справедливість.

У 87 років Тетяна Пельтцер почала втрачати пам’ять. Вона насилу пересувалася, уже не могла запам’ятовувати текст, постійно плутала репліки. У виставі «Поминальна молитва» її виводив на сцену Олександр Абдулов, якого вона свого часу буквально врятувала від вигнання з театру. Він підказував їй текст, зал аплодував, а вона щиро дивувалася: за що?

Читайте також: Батько вітчизняної травматології з харківської глибинки 

Автор: Інна Можейко