Як харків`янин в Африці золото шукав

Як харків`янин в Африці золото шукав

Колаж з moya-planeta.ru

18 лютого виповнюється 210 років від дня народження видатного геолога, мандрівника, письменника і дипломата Єгора Ковалевського

Єгор Ковалевський – молодший син небагатого харківського поміщика Петра Ковалевського – народився в селі Ярошівка Харківської губернії. У 1825 році Єгор Ковалевський вступив на філологічний факультет Харківського університету, засновником якого був його двоюрідний дядько – Василь Каразін. Курси географії та історії в нього читав професор Петро Гулак-Артемовський. Паралельно з основними предметами студент Ковалевський старанно вивчає предмети, які викладають на інших факультетах: фізику, хімію, фізичну географію, метеорологію, ботаніку, зоологію. Після закінчення університету Єгор, працюючи помічником столоначальника департаменту гірських і соляних справ у Санкт-Петербурзі, продовжив освіту. Він відвідує лекції кращих викладачів кадетського корпусу та отримує другу спеціальність – гірничого інженера. 1830-го він їде на Алтай і сім років працює в експедиціях з пошуку золота. У 1837 році на прохання чорногорського владики Ковалевського відрядили в Чорногорію для пошуків і розробки золотоносних відкладень, а на початку 40-х років Ковалевський здійснює подорож до Північної Індії, Кашміру й Афганістану.

У середині 40-х років правитель Єгипту Мухаммед-Алі, одержимий ідеєю знайти таємничу країну Офір (там за легендами в давнину добували скарби для царя Соломона і єгипетських фараонів), відправив послання до російського царя з проханням терміново надіслати знаючого гірничого інженера для її пошуків. Вибір припав на Єгора Ковалевського: він мав великий досвід мандрівника, знання в галузі геології і був незвичайно хоробрим.

Свою африканську експедицію Єгор Ковалевський готував ретельно. Крім пошуку й налагодження золотодобичі, а також торгово-дипломатичних завдань, Ковалевського – затятого мандрівника – манила мрія проникнути в ті місця, де ще не ступала нога білої людини, вивчити й описати «білі плями» в географії – витоки Нілу.

У пошуках золота

20 січня 1848-го експедиція вийшла з Каїра. Спочатку піднімалися вгору по Нілу на вітрильних човнах-дахабіє, а потім в Асуані завантажили речі на верблюдів і рушили караваном Нубійською пустелею. Ковалевський записує у своєму щоденнику: «Покладіть у склянку півложки болотного бруду, додайте туди солі і трохи тухлого яйця. Якщо настояти все це на полині, вийде вода, в усьому подібна до тієї, яку ми пили в пустелі». 10 лютого вийшли до Нілу й повільно просувалися на барках до міста Хартума, де Білий Ніл і Блакитний Ніл, зливаючись, дають початок власне Нілу. Залишивши Блакитний Ніл, російський загін попрямував до його притоку Тумата, на береги якого не ступала нога європейця.

Єгор Ковалевський під час експедиції. Фото з islam-info.ru

Регіон Тумата за своєю геологічною будовою та умовами залягання золотовмісних порід нагадав Ковалевському Пишму та Міас на Уралі. Російські геологи безпомилково знаходили золото в зеленокам’яних породах, в улоговинах і притоках африканської річки. У самому серці Африки побудували збагачувальну фабрику для видобутку золота. Завдання, поставлене перед російською експедицією правителем Єгипту, було виконано. Залишилося виконати власне – наукове.

До витоків Нілу

Караван пройшов туди, де з-під вологої землі вибивалися слабкі джерела. Нікому до цього не доводилося бачити, звідки витікає річка Тумат. А на південь від її витоків лежала нова країна, відкрита Ковалевським. Зі сходу її обмежувала вершина Фадасі, за якою здіймалося Абіссінське нагір’я. Новій країні на південь від Місячних гір Ковалевський дав російську назву Миколаївська. У щоденнику він писав: «Я назвав цю країну Миколаївською; її перерізає річка, яка в цю пору року, звичайно, висохла і вже втратила своє ім’я, а тому я назвав її на своїй карті Невкою. Ця назва може бути вказівкою, до яких місць доходив європейський мандрівник і до якої нації він належав».

На підставі своїх особистих спостережень Ковалевський дійшов висновку, що головною рікою є не Блакитний Ніл, а Білий, і сказав, де шукати його витоки. На зворотному шляху в Александрію, у Малій Нубійській пустелі, Ковалевський відкрив річку Абудом, ліву притоку Нілу, чим спростував думку відомих німецьких географів Гумбольдта і Ріттера, які стверджували, що в Нілу є лише одна притока – річка Атбара.

Вважав, що мало зробив для Батьківщини

Відразу після повернення з цієї експедиції, у 1849 році, Єгор Ковалевський опублікував двотомну працю «Подорож до Внутрішньої Африки».

Фото з  islam-info.ru

У ній він порівняв становище негрів-рабів з кріпаками в Росії і писав про рабство з обуренням. За це отримав сувору догану від Миколи І та в покарання – вісім діб гауптвахти. Щоправда, посадити його не змогли – Ковалевський тоді був у Китаї. Він супроводжував духовну місію в Пекін і встиг наполягти, щоб каравани пропустили зручним «купецьким трактом», замість майже непрохідних аргалінських пісків, що було неоціненним для зручності торгівлі та збагатило географічні знання про Монголію. Але ще важливішим був укладений за допомогою Ковалевського Кульджинський договір 1851 року, який сприяв розвитку торгівлі Росії із Західним Китаєм.

Фото з islam-info.ru

Протягом останніх семи років свого життя (помер Єгор Петрович у 1868 році) Ковалевський займався наукою і громадською діяльністю. Будучи помічником голови Російського географічного товариства, активно займався розвитком його діяльності; очолював комітет допомоги літераторам і вченим – серед них були Шевченко, Бакунін, Марко Вовчок. Дружив з багатьма письменниками, співчував петрашевцям і студентам. Через стан здоров’я він не міг більше їздити в далекі країни. Його головною турботою було – що мало встиг зробити для Батьківщини...

Читайте також: Зірковий композитор та кохання, яке тривало півстоліття

 

 

Автор: Інна Можейко