При роках, але бадьорі духом: ким пишаються в громадах Харківщини

01.10.2021 14:30 Область Online

1 жовтня у всьому світі відзначається Міжнародний день людей похилого віку. Нашим героям випала нелегка доля, втім це не завадило їм у поважному віці зберігати бадьорість духу. «СК» зібрав секрети життя найповажніших жителів громад Харківської області.

Матеріал створено за підтримки голови Харківської обласної ради Тетяни Єгорової-Луценко

Фото: news.obozrevatel.com

Шановні друзі!

Від депутатів Харківської обласної ради вітаю з нагоди Міжнародного дня людей похилого віку та Дня ветерана!

Це свято – є символом міцного зв’язку в родинах, у всьому нашому суспільстві. Вшановуючи людей, які все життя працювали для рідного краю, які зводили підприємства, школи, лікарні, виборювали незалежність, які завжди були прикладом відданості, сили, патріотизму, оптимізму, ми даємо гарний посил нащадкам. Тож, пам’ятаючи минуле, творимо гідне сьогодення заради щасливої долі прийдешніхпоколінь.

Дякуємо людям зрілого віку, нашим ветеранам, за те, що передають свій безцінний досвід, життєву мудрість молоді. Доземний уклін та побажання міцного здоров’я, довгого віку та радості від кожного дня. Зі святом!

Голова Харківської обласної ради Тетяна ЄГОРОВА-ЛУЦЕНКО

«Потрібно вміти собі наказувати»

Вижити на війні та навчати молоде покоління. Такий важкий та сповнений історій шлях за плечима 98-річної Олени Петрівни Захарової з Лозівської громади, яка брала участь у битвах за Сталінград, Севастополь та у звільненні України від нацистських загарбників. Після війни вона присвятила всю себе вихованню дітей, яких не ділила на своїх і чужих. А закінчила свій трудовий шлях у званні підполковниці міліції.

Народилась Олена Петрівна 19 грудня 1922 року у багатодітній родині в селі Михайлівка Лозівського району. Після закінчення школи вступила до педагогічного технікуму в Слов’янську. Проте Друга світова війна внесла корективи в життя дівчини.

– Мама була радистом першої категорії та брала участь у битвах за Севастополь, за Сталінград, а також звільняла Україну від нацистських загарбників. Її шлях не можна назвати легким, оскільки їй довелося багато разів стрибати з парашутом та співпрацювати з партизанськими загонами. Довелося навіть ходити Атлантикою на торгових судах, бо була професіоналом у своїй справі, – розповідає про шлях Олени Петрівни її старша донька Людмила.

Завершила свій бойовий шлях Захарова у Празі у званні старшини та була нагороджена медаллю «За відвагу». Наступною зупинкою в житті жінки стала Молдова, куди вона переїхала з родиною. Тут Олена Петрівна і розпочала втілювати своє покликання – навчати майбутнє покоління. Трохи пізніше, у 1949 році, вона познайомилась з майбутнім чоловіком, а вже через рік на світ з’явилась старша донька Людмила.

– Нас було в сім’ї троє – я та мої молодші сестри. Ще із самого дитинства мама привчала нас до самостійності, бути сильними та працьовитими. Це пов’язано з її характером, вона є доволі строгою та принциповою в деяких питаннях, але дуже люблячою та розуміючою водночас, – зазначає донька.

Саме працьовитість, сила духу та душевне тепло стали ключовими факторами в наступній роботі. У Лозовій Олена Петрівна очолювала дитячу кімнату міліції. Через двері її кімнати пройшло багато дітей, які в подальшому й досі згадують про неї та за можливості передають теплі вітання. За свою роботу жінка отримала багато різних нагород і закінчила службу у званні майора, а вже на пенсію вийшла підполковником.

– Вона дуже любила дітей. Пригадую, коли мама поверталася пізно ввечері додому, її проводжали вихованці. Усі дуже тепло до неї ставилися. Зараз у мами четверо онуків та троє правнуків, і вона їх любить безтями. Пише вірші та казки, грається з дітьми в різноманітні ігри, – розповідає донька Людмила.

А коли в житті Олени Петрівни трапляються складнощі, вона наспівує пісні, зокрема фронтові, та завжди притримується одного правила: «Потрібно вміти собі наказувати». Це і є секрет її довголіття та життєвої енергії.

Бажана гостя на кожному весіллі

У селі Парасковія Миколаївського старостинського округу Старовірівської громади великою повагою серед місцевих користується 81-річна Галина Сергіївна Струкова. Вона народилася в столиці Туркменістану Ашхабаді. Коли маленькій Галинці було шість місяців, її сім’я переїхала на Харківщину, в село Парасковія. Після школи Галина Сергіївна спочатку працювала маляром-штукатуром, а потім і до самої пенсії – дояркою. Була передовою дояркою, нагороджувалася різними грамотами.

Як каже дочка нашої героїні Тамара Стратіла, у мами наразі болять ноги, руки, поясниця, втім без діла вона не сидить.

– Секрет її довголіття – вона працює і в будні, і в свята. Вона непосидюча людина, завжди такою була і залишається й донині. Зараз і на город виходить поратися, і буряк зі мною чистить. Вона дуже активна. Коли в селі активно святкували весілля, це ще в тому столітті, жодне таке гуляння не обходилося без неї, оскільки вона дуже гарно співала і танцювала. У нас місцеві кажуть, якби не наша родина, то нормального весілля в селі не було б, – розповідає Тамара Стратіла.

У Галини Струкової четверо дітей, семеро внуків та вісім правнуків.

Хранителька старовинних пісень

87-річна жителька села Киселі Віра Ступка – не тільки одна з найповажніших жителів Олексіївської громади, але й найстарша учасниця народного аматорського фольклорного колективу «Киселяночка».

За словами керівниці колективу, завідуючої Киселівської філії Верхньобишкинського сільського будинку культури Віри Мірошніченко, саме Віра Тихонівна відіграла чималу роль в об’єднанні місцевих аматорів та зборі пісенної спадщини. До того ж жінка стояла біля витоків створення співочого колективу та є хранителькою унікальних пісень Слобожан­щини.