Усе можна витримати, головне – перемога: бойовий медик з Харківщини розповів про роботу
Євген з позивним «Плюсік» – бойовий медик у 122-му окремому батальйоні 113-ї окремої бригади Сил ТрО. У перший день війни він добровільно пішов до військкомату й за цей час пройшов чимало гарячих точок.
Історію військовослужбовця медіа «Слобідський край» розповіли у Харківській окремій бригаді сил територіальної оборони.
До повномасштабного вторгнення Євген був студентом медичного університету. Після закінчення вишу планував працювати за своєю спеціальністю.
– Мені це подобалося, я себе бачив і бачу в медицині. Але у мирному житті поки не судилося. 24 лютого 2022 року зранку, коли почалася війна, як і у кожної нормальної людини, у мене був шок. Але, зібравши думки докупи, завершивши всі свої справи, приїхав до міста Ізюм. Я вирішив записатися до військової частини та захищати країну. Але на той час військкомат уже евакуювався, тому потрапив до загону місцевої територіальної оборони, – говорить Євген.
Чоловік зізнається, що спочатку рідні переживали за нього, та додає, що протягом майже двох років війни відчуває від них всебічну підтримку.
– Найбільша відмінність цивільного життя від військового – тимчасове обмеження свободи дій. У мирному житті в тебе є робочі дні, є вихідні, які ти можеш присвятити своїм особистим справам, відпочинку. На війні ти працюєш 24/7. Найбільш яскраві моменти бойового шляху пов’язані з не дуже приємними моментами: початок війни, поранення під Ізюмом, пекло під Бахмутом – це ті моменти, коли було особливо важко. Дощі, морози, багнюку, мишей можна пережити – це ж не мінометний вогонь, не бойове зіткнення. Найбільші труднощі – усвідомлення того, що ти не розумієш, коли це все закінчиться і коли ти зможеш від цього відійти, – розповідає медик.
Чоловік говорить, що до постійних обстрілів та до життя на війні неможливо підготуватися.
– Пройшовши вже майже два роки повномасштабної війни, а я не знаю, як можна до неї підготуватися. Купити собі спорядження? Ні, тобі держава все видасть. Можна пройти багато навчальних зборів, перечитати всі книжки з тактичної медицини, навчитися копати окопи, але все одно до першого бою ти будеш не готовий, усе одно буде страшно. Як ти себе поставиш, покажеш, так і буде. Але як медик хочу дати всім пораду: приділіть увагу тому, що при пораненні треба буде допомагати й собі, й іншим. Усе можна витримати та пережити, головне – перемога. Якщо ми всі разом будемо працювати для неї, вона обов’язково буде, – зазначає Євген.
Раніше ми писали про Володимира – бійця прикордонної бригади «Сталевий кордон». До повномасштабної війни працював водієм трактора на фермі, жив спокійним, тихим життям. А зараз він щодня готує смачні страви для бійців на передовій.
Та про про Аню – медика 92-ї ОШБр. Дівчині 26 років, шість з яких вона у війську. Нині захисниця та її команда евакуюють побратимів до стабілізаційних пунктів і за цей невеликий проміжок часу роблять усе можливе і неможливе, щоб урятувати своїх.
А також про Миколу з позивним «Камаз» – військовослужбовця 120-го окремого батальйону 113-ї окремої бригади. До війни жив у Харкові, був музикантом, працював в оркестрі.