«Везу дітей до батьків»: історія нацгвардійця, який виконує завдання «На щиті»
Микола народився в Рівненській області й до початку повномасштабної війни в Україні працював в охоронному агентстві. У 2021 році він був призваний на строкову військову службу, але 24 лютого 2022 року стало для нього переломним моментом. Замість того, щоб втекти від війни, Микола вирішив залишитися і боротися за свою країну.
Історію військовослужбовця медіа «Слобідський край» розповіли у Східному територіальному управлінні Національної гвардії України.
«На початку січня 2022, зрозуміло, що буде війна. Тому я одразу вирішив підписати контракт з нацгвардією. Для мене Донецька область, а саме місто Слов'янськ, стало таким рідним. Говорю про це дружині, вона відповідає, що переїде до мене жити й переїхала на Донбас», – згадує гвардієць.
У складі 15-го Слов'янського полку нацгвардії він служить в автомобільній роті. Микола – водій мікроавтобуса й бере на себе важливу роль – евакуація й перевезення військових з бойових позицій, а також повернення тіл загиблих воїнів до рідних родин.
«Після початку повномасштабної війни я почав займатися евакуацією 200-тих саме з бойових позицій, пізніше почав повертати цих діточок додому, до батьків» не ховаючи сліз говорить Микола.
Водій розповідає, що психологічно витримати це непросто.
«Морально складно, коли ти вже заїжджаєш у село чи місто, там люди на колінах стоять вдовж дороги. І цей моторох, мурахи по шкірі й ти розумієш, що це страшно – хтось втратив свого земляка, а хтось свого сина чи чоловіка. Ну це війна і війна забирає кращих», - каже чоловік.
Один з найтяжчих моментів в його роботі – коли везеш своїх побратимів з якими прийшов служити чи познайомився під час проходження служби.
«Є завдання. Наші хлопці повинні бути вдома якомога можна швидше, їх чекають рідні. Не зупиняють ні прильоти, ні погана погода, нічого», - розповідає Микола.
Для Миколи ця робота – не просто обов'язок, це важлива місія. Він вже обійшов понад 15 маршрутів, кожен з яких займав більше ніж 1000 кілометрів і тривав більш як три дні.
«Коли проводжають героя в останню путь, це колона машин та людей яка йде позаду. Якось, була траурна хода в центрі міста, і люди які просто йшли на роботу, чули «Пливе кача по Тисині» одразу ставали на коліна – ось це доводить до сліз, навіть мене», - ділиться він.
Та за словами Миколи, до усього адаптуєшся, але кожна поїздка, кожен побратим – дуже болить.
Нагадаємо, 20 жовтня легендарна харківська бригада святкувала 23 роки з дня створення.
Раніше ми писали про Сергія, який служить у складі Залізної бригади та захищає Харківський напрямок, а дружина та двоє донечок чекають на нього вдома. Родина хвилюється за свого захисника, а він навіть з передової робить сюрпризи для коханої жінки.
А також про 30-річного Євгена з позивним «Банді» – бійця Дергачівського окремого батальйону територіальної оборони Харківської окремої бригади Сил ТрО.
Головні новини Харківська область читайте на нашому сайті.