Як знання агрономії та ютуб-канал допомагають науковцю волонтерити

03.07.2022 16:10 Янголи громад

Ця історія – про позицію, про людяність та власну відповідальність. А ще – про те, як бажання допомогти іншим перетворюється на конкретні дії, згуртовує та об’єднує різних людей, у нашому випадку – аграріїв Харківської області та не тільки.

Сергій Авраменко – нетиповий доктор наук. І вигляд має не такий, як зазвичай мають поважні науковці: жвавий, веселий, позитивний; на голові – бейсболка, бо так зручно (великий козирок прикриває очі від сонця); руки, які звичні до важкої роботи на землі. Може, тому, що він – доктор сільгоспнаук і водночас практик, працював і агрономом, і головним агрономом, а з 2003 року – в Інституті рослинництва імені Юр’єва. А може, тому, що в душі залишився хлопчиною з Барвінківщини, якому ну дуже цікаво: а чи можливо, наприклад, виростити інжир у себе в садочку...

Читайте також: Що сталось із харківським банком насіння

«Український агроном»

Маючи багату практику та знання, три роки тому Сергій створив власний ютуб-канал, назвав його, не довго думаючи, «Український агроном» і почав записувати короткі відео з конкретними порадами для фермерів. 

– Я записував короткі ролики про те, що вважав корисним для аграріїв. У мене не було та й немає ніякого спеціального обладнання – знімав усе на звичайний телефон. Та я навіть монтувати не вмію! – посміхається Сергій і додає: – Я хотів допомогти знаннями, які в мене є – адже я працював як головний агроном, тому можу проконсультувати. Та я не очікував, що буде стільки підписників.

Стільки – це майже 40 000. Ані Національна академія аграрних наук, ані Інститут імені Юр’єва не можуть похвалитися такою кількістю на своїх ютуб-каналах. Можливо, секрет Сергія в тому, що він відповідав на цілком земні питання на кшталт «що робити, якщо...» і робив це просто та зрозуміло: звичайний хлопець десь на звичайному лані дає прості, але ефективні поради. 

Читайте також: «Воно проросло!»: науковець посадив насіння зі зруйнованого селекційного центру під Харковом

– Я вказав в описі свій номер телефону для консультацій – і таке почалось... Телефонували навіть з Австралії. Іноді в туалет, вибачте, ніколи було сходити. Питали: скільки грошей треба заплатити за індивідуальну консультацію, я спочатку говорив, що нічого... Потім поставив номер своєї банківської карти – кому не шкода, кидали по 50–100 гривень. Я ті гроші не брав, вони накопичувались. А потім почалась війна, і я вирішив витратити їх на волонтерство, – розповідає Сергій.

У перші дні війни з Полтавщини возив «гуманітарку» на Харків, а з Харкова евакуйовував людей. Забирав стільки, скільки влазило.

«Видобувач» при волонтерському центрі

У волонтерській діяльності неабияк допомогло те, що Сергій був знайомий з великою кількістю фермерів – і дрібних, і відомих господарників. Вони знали його і як фахівця, і як порядну людину. При волонтерському центрі, який постачає гуманітарну допомогу в щойно визволені від ворога села Харківщини, він працює «видобувачем» і жалкує, що через родину не може ризикувати та їздити на передову. 

Сергію волонтерити допомагають родина та друзі по інституту

На  фото сім'я Сергія з колишнім одногрупником, а нині фермером з Первомайщини – Артемом Татаренковим.

– Багато людей знають, що я займаюсь благодійництвом, і пропонують допомогу. Наприклад, я приїжджаю в сільгоспгосподарство, надаю консультацію. Люди знають, що я це роблю безоплатно, тому або купують за гроші, або виділяють кілька тонн борошна для волонтерського центру. Я до війни надавав консультацію й у Вінницькій області, нещодавно той фермер мені зателефонував і запропонував допомогу. Він переказав велику суму грошей, бо впевнений, що все піде людям. І таких прикладів багато... – ділиться Сергій. – Один аграрій розповідав про те, як у невідомому напрямку зникли чотири автівки з гумдопомогою, які він відправляв до постраждалих регіонів. І він припинив жертвувати абикому і робить це через людей, яких знає особисто. Він вийшов на мене і почав передавати продукти для харків’ян.