Український будинок-рекордсмен побудували на ХТЗ

Український будинок-рекордсмен  побудували на ХТЗ

Колаж Бріани Янковської

Титул най-най (за різними критеріями) у Харкові може мати не один будинок. Наприклад, будівля на площі Павлівській, 10 (колишній магазин «Мелодія», а ще раніше – купецький банк з готелем «Асторія) – найперший в Російській імперії будинок з великих залізобетонних блоків. А про Держпром годі й казати – він найперший вітчизняний хмарочос із монолітного залізобетону. Але ще один най-най будинок скромно сховався на ХТЗ, і про нього мало хто знає.

Будинок на вулиці Миру під номером 20 зовні нічим не примітний; він скромно ховається в листі дерев, якими густо заріс його двір. У центральній частині, що виходить на вулицю – шести-, а здебільшого п’яти- і чотириповерховий, – він не надто вражає. Більш того, про його «рекорд» не знають навіть ті, хто в ньому живе. І все-таки саме цей будинок – рекордсмен за кількістю під’їздів не тільки в Харкові, а й в Україні: їх у нього аж 38! Ба більше, цей будинок має ще один титул: він є другим за довжиною серед будівель Харкова.

Фото з архіву автора

Чому будинок-рекордсмен було споруджено саме на ХТЗ і для кого він будувався? Відповідь на це запитання варто шукати в бурхливому для Харкова історичному періоді в кінці 20-х років, коли місто було столицею і експериментальним майданчиком для створення нової архітектури та принципово нової міської забудови.

Наприкінці 1929-го група молодих українських архітекторів під керівництвом професора архітектури Альошина почала розробку проекту робочого селища ХТЗ – прообразу міста майбутнього, соцміста під назвою «Новий Харків» на 120 тисяч жителів.

Під майданчик для нього розглядали два місця – Салтівку або Лосєве. Обрали Лосєве – тут була залізнична станція, і це зумовило рішення.

Архітектори вклали у проект усе, що вони могли уявити, уявляючи місто майбутнього. Вони поділили весь житловий масив на 36 житлових комплексів (зараз це називається мікрорайонами), кожен з яких був розрахований на 2730 осіб. У кожному комплексі були житлові будинки, ясла, садки, школи, бібліотеки, клуби-столові, магазини тощо – усе, що потрібно для повсякденного життя людини і її сім’ї. До речі, більшість будинків архітектори планували поставити торцями до автомагістралей – щоб зменшити шум у них.

До початку Другої світової війни встигли побудувати лише першу чергу соцміста, яка складалася з п’яти таких комплексів. Його центром був комплекс № 3, у якому в 1931–1939 роках за проектом архітектора Лимаря побудували величезний житловий будинок. Він був у 10 хвилинах ходьби від центральної прохідної ХТЗ, і житло в ньому отримало начальство та інженерно-технічні працівники заводу. Крім 288 квартир, у будинку були також їдальня, кафе, аптека, відділення зв’язку, майстерні з ремонту побутової техніки, одягу, взуття, три продуктові та один промтоварний магазин. Будинок нагадує букву П: у центральній, шестиповерховій частині, яка виходить на вулицю Миру, були квартири для начальства – і тому там було встановлено ліфти (їх демонтували після війни), а в п’яти- і чотириповерхових жив народ простіший. У центрі кожної зі сторін будинку була велика арка, яка вела у просторий двір з чималим, але затишним сквером. Двір, до речі, і зараз непогано благоустроєний. У торцях будинку на рівні другого поверху було спроектовано літні майданчики для кафе – їх балюстрада збереглась і донині. Ось цей будинок і є рекордсменом в Україні за кількістю під’їздів.

Фото з архіву автора

Матерiaли по темі

Автор: Інна Можейко