23 дні полону: боєць «Макс» про поранення, допити та голод

12.04.2023 18:22 Суспільство

До повномасштабної війни солдат 515-го батальйону 1-ї окремої бригади спеціального призначення ім. Івана Богуна «Макс» уже мав бойовий досвід. У 2015–2016 роках він брав участь в АТО у складі 5-ї окремої бригади «Слобожанщина».

Історію військовослужбовця кореспонденту «Слобідського краю» розповіли в 1-й окремій бригаді спеціального призначення ім. Івана Богуна, яка брала участь у звільненні Харківщини у вересні 2022 року.

У квітні минулого року «Макс» брав участь у боях, що відбувалися у Високопіллі Херсонської області. Тоді чоловік отримав важке поранення та потрапив до російського полону. Говорить, дивом вижив.

«Мені пощастило, що я взагалі залишився живим. Бо в тому бою нас накрили снайпери і всі можливі види техніки. А після цього вони ще й приїхали добивати. Я надавав двом побратимам допомогу, двох намагалися витягнути, але в цей момент прилетіли міни. Потім поцілило в мене, я перетягнув джгутом одну ногу. Намагався повзти далі, але в цей момент отримав вистріл по касці, зрозумів, що я вже на прицілі в снайперів. Від втрати крові знепритомнів», – згадує чоловік.

Його привезли на військову базу росіян, надали першу допомогу й дали знеболювальне. Наступного дня «Макса» та інших полонених перевезли в Нову Каховку.

«Що ми перебуваємо в Новій Каховці, я дізнався, коли мені робили перев’язку. Мені сказали, що нас привезли на територію колишнього управління СБУ. Там ми були два тижні. Нас тримали в гаражах, спали ми на дошках, які закривали оглядову яму. Це був квітень, було ще холодно, ми по черзі спали, щоб не на бетоні, бо дощок було небагато», – каже боєць.

Через тяжке поранення та втрату великої кількості крові «Макс» не міг самостійно пересуватися. Згадує, що перші три дні його не чіпали.

«Через три дні вони десь знайшли інвалідний візок, посадили мене в нього й возили на допити. Їх проводила військова контррозвідка. Ми були весь час із зав’язаними очима. Потім дізналися, що це були військові з 11-ї гвардійської десантно-штурмової бригади з Улан-Уде. Ну і вимова в них була інша», – зазначає військовий.

Годували полонених один раз на добу. Боєць каже, їжею ті харчі назвати було важко.

«У відро води кидали одну картоплину, одну морквину й одну цибулину. Це так, щоб заворот кишок не трапився. Перший день нам дали хліб з цвіллю, але ми відмовилися його їсти, другий день теж, а на третій день ми вже з хліба вибирали цвіль, такий раціон у нас був», – говорить солдат.

У камері з «Максом» перебували ще двоє українських військових. Але одного разу до них випадково підселили затриманого місцевого мешканця.

«Він був з простреленою ногою, з надпиляними зубами, жорстко вони над ним знущалися, ламали пальці плоскогубцями. Вони, коли ще тільки наступали, а тоді посівна була, залишили свій БТР у полі, а чоловік його відтягнув, бо його техніка не могла заїхати на поле, щоб працювати. Про його долю я не знаю», – розповідає «Макс».

На допити чоловіка водили часто.

«Питали різне, одного разу запитали, чим відрізняється ЗСУ від ВСУ. А якось спитав у мене, як я зрозумів, що почалася війна. Я кажу, а що не зрозуміло, коли по місту, по школі та пологовому вдарили ракетами», – говорить військовий.

Після цього «Макса» перевезли в Севастополь – близько шести годин із зав’язаними очима.

«Привезли нас на територію військово-морського училища. Це була звичайна казарма, з туалету було видно Севастопольську бухту. Нас роздягнули, пофотографували та взяли аналіз ДНК. Допити теж були постійно. На вулицю нас не випускали, але годували тричі на добу, розпорядок дня був наближений до звичайного військового розкладу», – зазначає український захисник.

Уранці 28 квітня «Макса» розбудили та сказали збиратися. Обмін відбувся у селі Посад-Покровське Херсонської області на мосту. Обміняли українських полонених на росгвардійців.

«Нам зав’язали очі, але внизу через пов’язку все одно було трохи видно, коли під’їжджали, я побачив, що «град» стоїть наведений, за ним два «тигри». Коли з машини вийшли, нам зняли пов’язки та стяжки з рук. Ми перейшли міст і зайшли до своїх у машину, я старшому сказав, що в росіян біля лісу стоїть «град» та «тигри». Нам сказали, у разі чого лягати на підлогу, це може хоч якось захистити від осколків. Але виявилося, що нам треба було їхати замінованою дорогою», – згадує «Макс».

Чоловік говорить, росіяни не очікували, що українці виявляться такими сильними та сміливими.

«Росіяни бояться, вони не думали, що ми нація нескорених. Вони «валять» жорстко, а ми не здаємося», – говорить боєць.

Нагадаємо, Україна повернула з російського полону ще 100 військових.

Раніше ми розповідали, що поблизу Бахмута нагородили бійців, які боронили Харківщину.

Також ми писали про бійця Ізюмського окремого батальйону. А також про бійців 113-ї окремої бригади територіальної оборони, які розповіли, як захищають рідну Харківщину. А також про Михайла з позивним «Мішаня», який зараз служить в Ізюмському окремому батальйоні територіальної оборони.

Головні новини Харківська область читайте на нашому сайті.

Автор: Ксенія Карпенко