Під обстрілами вивозили дітей і поранених: чим волонтери допомагають людям у Печенізькій громаді

28.07.2022 11:09 Печеніги
Фото: Лариса Ярова Фото: Лариса Ярова

У Печенізькій громаді Харківської області дуже розвинений волонтерський рух. Там проживає чимало активістів, які допомагають як місцевим, так і людям з інших ТГ. Однією з таких є корінна жителька Печенігів Лариса Ярова, яка разом зі своєю командою однодумців за час війни зробила багато корисного для людей – перевозила дітей та поранених, доставляла ліки і продукти, а також надавала моральну підтримку. Жінка поділилася зі «Слобідським краєм», що найбільше запам’ятала за п’ять місяців війни.

24 лютого змінило життя всіх українців. Наші співвітчизники як ніколи потребували підтримки і допомоги ближнього, аби вижити в цей нелегкий час. Однією з перших під час повномасштабного вторгнення на допомогу своїм землякам прийшла колишня керівниця Печенізької районної ради, а нині депутатка Печенізької селищної ради Лариса Ярова. Вона об’єднала навколо себе друзів та однодумців, і разом ця команда почала допомагати людям.

– Я народилася в Печенігах, це моя мала батьківщина, знаю всіх людей у громаді, мені не байдужа їх доля. Коли все почалося, у багатьох був ступор, люди не розуміли, що робити, чим бути корисними. У мене такого питання не було. Я знаю, чим можу бути корисною, тому зібрала команду, заправила машину і поїхала. Команда складається з друзів, однодумців, небайдужих людей з нашої громади і не тільки, – ділиться Лариса Ярова.

Вона згадує, що з початку війни частина громади була відрізана, люди потребували допомоги. Когось треба було вивезти, забрати тварин, передати речі тощо. Лариса Ярова допомагала повернутися в рідне селище людям, які працювали в Харкові чи Чугуєві.

Читайте також: Поліна та її команда: як волонтерка з Мерефи гуртує людей, щоб допомагати іншим

«Я не хвилююся, я вам довіряю»

У пані Лариси завжди були в машині необхідні на той час речі – це чай, кава і печиво, оскільки люди мерзли, і в дорозі їх доводилося зігрівати.

– Бувало таке, їдеш в одній справі, тут дзвінок. Телефонують люди з різних громад, кажуть, ми доїдемо туди-то, далі не знаємо як, казали, що ви допоможете. І ми кидали все, розверталися і їхали їх зустрічати. Розуміли, що вони голодні, змерзлі, тому чай, кава і печиво були в самий раз, – каже жінка.

Вона зізнається, що кожна людина, якій вони допомогли в цей час, закарбовувалася назав­жди в її пам’яті і душі. Втім для неї особливо зворушливими є спогади, пов’язані з дітьми.

– Для мене, як для матері трьох дітей, була просто страшна картина, коли жінки з окупаційних територій на дамбі передавали своїх дітей, щоб їх вивезли в безпечніше місце. Самі жінки не мали можливості поїхати з різних причин – не могли залишити батьків, чоловіка, господарство тощо. Я розумію, що мама відчуває в такий момент, відриваючи від свого серця дитину. Дивлюся і кажу їй: «Не хвилюйтеся, все буде добре, я відвезу дітей у безпечне місце і передам цілими та здоровими вашим родичам». І одного разу мене вразила відповідь жінки: «А я не хвилююся, я вам довіряю». За весь цей час я перевезла близько півсотні дітей. Усе це робили абсолютно безкош­товно, – згадує Лариса Ярова.

Волонтерці стала в пригоді освіта практичного психолога. В дорозі, коли ти їдеш, за короткий час треба якось заспокоїти людей, запевнити, що подорож буде максимально безпечною для них.

– Коли мені мати віддає в руки дитину, я її брала, як свою рідну. Інколи за раз і не одного малюка давали. Траплялися випадки, коли давали двох дівчат або трьох дівчат, чи двох дівчат і хлопця. Я їх приймала і розуміла, що з цього моменту і поки не віддала їх я для них мама. Моєї любові вистачить на всіх дітей, – зазначає активістка. – Дітки були різного віку. Їх годувала та поїла. І безпечно їх довозили. Діти не плакали, вони за цей час стали дорослими. Вони були дуже зібраними, на блокпостах поводилися дуже виховано, знали, що там їм треба показувати свої документи.

Даня і Єва

За час повномасштабної вій­ни Лариса Ярова пригадує два найяскравіші дні для неї, і вони також пов’язані з дітьми.

– У березні до нас звернулася родина з Мартової, яка наразі окупована. Нам розповіли, що жінці незабаром народжувати, однак ніхто не хотів переправляли на ту сторону, аби дістатися до пологового. Ми залюбки погодилися. Щоб переїзд до лікарні був комфортним, знай­шли машину, де були сидіння з обігрівом. Дуже чекали на появу цього малюка, народився хлопчик Даня. Нам було дуже приємно, коли нас попросили забирати маму з немовлям. Це було найдорогоцінніше, що ми перевозили за весь цей час, – підкреслює волонтерка. – У нас була мета – щоб у такий день мама була з квітами, втім живих знайти було нереально. Ми купили фіалку в горщику, м’яку іграшку та інші потрібні речі для матусі та її синочка: засоби гігієни, памперси тощо.

А в травні Лариса Ярова взяла участь у ще одній подібній акції.

– Ми забирали з пологового маленьку принцесу Євочку. Дуже хотіли, щоб вона з перших днів відчувала себе королівною, тому привезли купу різних нарядів та суконь, а також всього іншого, що потрібно для догляду за дитиною. Коли везли маля додому (родина сама з Артемівки), то потрапили під обстріли, втім усе було нормально, доїхали цілими, – згадує жінка. – Ми досі переписуємося з матусями цих двох діток. Мабуть, для цих батьків ми стали рідними, оскільки поряд були в такий складний період.

Разом з такими приємним подіями в житті Лариси Ярової були і вкрай складні дні. Один з них, коли під час обстрілів перевозили пораненого земляка.

– Це справді було дуже складно. У нас був хлопець, у якого два відкриті переломи на одній нозі. Хірург оглянув його, зробив призначення і далі прий­має наступних людей. А мені треба доправити травмованого до лікарні. Вкрай тяжко було вибудовувати логістику. Цю людину треба було перенести через два відсутні мости, замовити «швидку». Поки його довезли, загалом поміняли три машини. Вже хлопець одужав, усе з ним добре, – розповідає жінка. – Ми багато перевозили поранених. В основному в усіх ушкодження саме ніг. Потім кожного з них провідували в лікарні і відвозили додому. Просили саме мене, оскільки нікому більше не довіряли. Коли будемо святкувати перемогу, кожен з цих травмованих обіцяв зі мною потанцювати. Тож той вечір у мене буде весь зайнятий. З нетерпінням чекаю на нього, – ділиться жінка.

Читайте також: Як знання агрономії та ютуб-канал допомагають науковцю волонтерити

«Ви наші ангели-охоронці»

Загалом за цей час Лариса Ярова з командою перевезли багато людей, зокрема з таких окупованих громад, як Ізюмська, Куп’янська, Шевченківська.

– У нас траплялися випадки, коли люди телефонують і кажуть, що давали їм багато номерів волонтерів, але хтось слухавку не бере, а хтось не хоче їхати, а от з вами легко зв’язатися, і ви не відмовляєте. Нам казали: «Ви наші ангели-охоронці», називали білявками. А хтось телефонував і казав: «Володимирівно, ви справжній мужик, туди, куди ніхто не хоче їхати, ви їдете». Напевно, для мене це найкраща похвала, – жідиться Лариса Ярова.

Наразі через Печенізьку громаду щотижня проходить евакуа­ція людей з окупованих територій. «Ангели-охоронці» беруть у ній участь – допомагають транспортом, а саме залучають місцевих, які вивозять людей до Чугуєва. Лариса Ярова згадує ще одну напружену поїздку.

– Треба було передати допомогу від Червоного Хреста в один населений пункт. Людина звідтіля повинна була приїхати в певне місце, до якого повин­на була дістатися і я, щоб передати продуктові набори. Погода була тоді поганою, я їхала полями, лугами, лісами. Все це відбувалося під обстрілами, але я доїхала і все передала. Знаєте, у кожного своя захисна реакція під час обстрілів. Хтось зразу намагається сховатися, і це правильно. А у мене так: чим більше в мене стріляють, тим мені більше хочеться щось робити, – зазначає жінка.